ПАМ'ЯТІ Т. ОСЬМАЧКИ   
     
 Не хочу — ні  !   — цих похорон. Прости.   
 Хай тільки ворон тричі десь прокряче,   
 Що вже похований ти, неповторний ти,   
 Осьмаче-символе, як Вій від мук незрячийі   
     
 Ні, не ув'язнить глина чужини   
 Твою труну, твій попіл вогнепальний,   
 Бо правнуки, що будуть знов сини,   
 Перенесуть у тишу спочивальні.   
     
 Посадять дуб. І, щоб з землею злить,   
 Чебрець розстелять килимом духмяним.   
 Внизу Дніпро котитиме блакить,   
 А в Києві шумітимуть каштани.   
     
 9.1Х. 1962