ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ   1   Чужі: й земля, і небо тут, і люди, І місяця золотосрібний ріг. Життя давно, як божевільне, блудить По манівцях заплутаних доріг.   Десь кревний край кона в останній муці, Дикун над ним заносить ятаган, А він скажений біль терпить, як Муцій, І крапле кров росою з чорних ран.   Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить Безглузда путь і хто остереже? Чужа земля, чужі похмурі люди — Й саме життя, здається, вже чуже.   2   Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх.   Все сниться гук весни і вітер, Веселий вітер світлих літ. А тут — молюсь, убогий митар, Шукаю Твій вогненний слід...   Hi ! He знайтиі Ніхто не знає. Ніхто не чув Твоїх плачів. Біля всесвітнього Сінаю, Як завше — золото й мечі.   3   Десь сіре поле в чорних круках, Що пророкують: «Кари ! Кар ! » А я тут, на чужинних бруках, Чужий — несу чужий тягар.   А я на полум'ї розлуки Назавше спалюю роки, І сниться степ Твій, сняться луки І на узгір'ях — вітряки.   Там свист херсонського просторуї Там вітер з кришталевих хвиль! А тут: в вікні опустиш штору — І п'єш, самотній, смертний біль.   4   Несу отут страшний свій іспит І знаю, що життя мине. І мати, сидячи на призьбі, Вже не вичікують мене.   Давно Євгена поминає За упокій старенький піп, За весною весна минає Під запашне зітхання лип.   Все далі висиха Синюха, Й линя її весела синь, А вітер заголосить глухо І пролітає вдалечінь.   Сиріє стріха під дощами, Вже хата стала нетривка, І мати слухають ночами Бронхітне гавкання Бровка.   1924   5   По яких ще дорогах шукати причинної долі? Перекотиполем блукати в яких степах? Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю, Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.   Заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко, Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі, Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій Після чарки отрути влітає сонячний чміль [1] .   І ось все забуваю, і все зникає в сутінні. Зостає лише рівний профіль і зоряний зір, Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння: Всі принади Твоєї страшної краси.   1920 [1] Чміль – Джміль (діал.).