* * *   
     
 Високий ранок. Камінь ненагрітий,   
 Сочистий кущ і поруч — синя тінь.   
 Вузьке від спеки річкове корито.   
 Уламки скель. Акварелева рінь.   
     
 Прокинься лиш. Хіба ж це не знайоме?   
 Не Сугоклей? Не висохлий Інгул?   
 Ці майже зовсім гранітові зломи   
 І здовж долини вітру рівний гул...   
     
 Перечекай. Це ще не чорна осінь:   
 Це — золота, як згадка про весну,   
 Це здогад той, що не доснився й досі,   
 Що все трива в анабіозі сну.   
     
 1962