БАЛАДА ПРО ТАНКІСТА
     
 Пил на машинах, пил на чоботях, пил на рудій траві.     
 Бій не втихає, не затихає,— чуєте, хто живі?   
 Теплі мотори з вітром колючим свищуть, немов рідня,   
 Пахне автолом над сірим полем, тіло людське й    
 броня.   
 На обстановку, радисте, зваж ти, газу надай, водій.   
 Сам командир повертає башту, п’ятий почавши бій.   
     
 Пробива мотор снарядом,   
 Смерть шукає скронь   
 З командиром майже рядом   
 Диха злий вогонь.   
     
 І тече броня гаряча   
 В степовую шир,   
 В полі жайворонок плаче   
 Там, де командир.   
     
 Він виповзає з башти, з машини в пекло, у пил, у грім   
 Весь у бензині, у чорних ранах, шепче: — Вперед   
 ходім!   
 — Руки задимлені, ліва й права, чуб до чола прилип,   
 Сіра шинелька горить яскраво, як смоляний смолоскип.   
 Весь догоряє, весь він палає — кущ вогняний вдалі —   
 В тихому краю, чи на Дунаю, чи на карпатській землі.   
 Вище-но голову, брате-радисте, газу надай, водій!   
 Пил на машинах. Пил на чоботях. Пил на траві рудій...   
     
 Вже радиста молодого   
 Й хлопця-водія   
 З бою винесла підмога,   
 Бо ж одна сім’я.   
     
 Та й поклали у шпиталі —   
 Рани зав’язать.   
 Покурить, горілки випить,   
 Все переказать.   
     
 Знову сідають вони в машину. Де командир наш, де?   
 Блисне огонь на переднім краю — то командир іде.   
 То командир їх в сірій шинельці, вкутаний у вогні.   
 — Ви не забули мене, хлоп’ята? Ви не забули, ні?   
     
 В полі птиця сива кряче,   
 Облітає шир.   
 В кожній заграві неначе   
 Кличе командир.   
     
 Полум’яні рідні руки   
 Приклада до скронь.   
 І ведуть вони машину   
 Тільки на вогонь.   
     
 По чужім переднім краю   
 В бліндажі старі,   
 По крутім карпатськім плаю,   
 По Чорногорі.