ДІВЧА 
     
 Дівча стояло і співало,  
 Сріблясту ниточку вело  
 Про те, що радості замало  
 І зло людині — всюди зло; 
 Без батька й нені, в самотині,  
 Убогий вичахне обід,  
 Що тяжко жити сиротині,  
 І шлях — не шлях,  
 І брід — не брід.  
 А від Петрівців, з Синьодолу,  
 Із трав, із неба — звідусіль  
 Нам осінь винесла до столу 
 Солдатський хліб, росу і сіль.  
 І так хотілось, як на свято,  
 В людському щедрому гурті,  
 Всю землю з радістю віддати  
 Отій маленькій сироті; 
 Щоб стала осінь біля тебе —  
 Весною щедрості, дитя!  
 Ревло над шляхом сиве небо  
 Про світ, сирітство і життя.