Палають огні при долині,    
 І північ заходить, і сон.    
 Татари сидять при долині    
 На всіх поділяють полон:    
       
 — Два списи бери, на придачу    
 Китайку червону з плеча.    
 — Мені ж гривуна вороного.    
 — Мені чорнокосе дівча.    
       
 Китайка горить, як заграва,    
 Ірже сумовито гривач,    
 Оксана сльози не втирає,—    
 Не плач, моя бідна, не плач.    
       
 — Бери собі матір із дітьми,    
 Отару овець і волів.    
 — Віддай мені шаблю-дамаску,    
 Як сам ватажок повелів.    
       
 А шабля не сяє, як злото,    
 Воли не займають трави,    
 І мати із дітьми ридає:    
 — Сини мої старші, де ви?    
       
 Палають огні при долині,    
 Світанок заходить і сон,    
 Татари сидять при долині    
 На всіх поділяють полон.    
       
 То хмара — не хмара у небі,    
 То бурі великої знак.    
 То коні летять чортомлицькі,    
 Їх свистом жене Сагайдак.    
       
 І шаблі скреснули і впали,    
 І порох покрив сіножать.    
 Татарські порубані кості    
 Під сонцем палючим лежать.