АНДРІЙ МАЛИШКО   РОЗДУМ   Чи встигну я цей камінь обтесати У дві руки, із молотом одним? Бо поїзд мій вечірній у долині Не може довго ждати, в нього свій   Маршрут і обрій. Лінія й робота. Уже на камені засяли очі І налились блакиттю, вже на нім Уста людські жагою затремтіли І ожили, як небо ожива, Повинуте грозою. А з путі Той поїзд кличе в дальню вечорину, Не може довго ждати, в нього свій Маршрут і обрій. Лінія й робота.   Різець і молот гупає в граніт, Щоб викресати слово, хоч єдине, І вкласти в очі, в губи кам'яні, Нехай вони б вогнем заговорили Моєї мови — матері життя, Від колисання й до твердого ложа. Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить, І оживає кремінь, мов істота.   1968