* * *   Ти мене накличешся ночами, Несучи розлуку за плечами, І навиглядаєшся одна. Настраждаєшся в своїй надії, Пригадаєш літа молодії, Рідну землю, де гуде війна.   Ти не можеш бачити здалека, Як в’ялить негода, сушить спека. Танки мнуть, вкриває бою мла Землю ту, що, потом перемита, У садах, у сивих копах жита, У цвітах, як райдуга, цвіла.   Нам не легко йти до свого дому Через мертвих, через блиски грому, Через ніч,— прожекторів мечі, В битві, в сні, у підступах, в облозі.   Ти іще наличешся в тривозі І навиглядаєшся вночі!