1. ДО ПЕРЕД-ІСТОРІЇ УПА

Українська Повстанська Армія постала, як це стверджує офіційно Головне Командування УПА у своїй заяві з 25. вересня 1947 р., "з бойових груп ОУН (керованої С. Бандерою) в 1942 р. в умовинах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників". Та свій надсподівано скорий і могутній ріст завдячує УПА тому факгові, що унапрямлюючо-формуюча ініціятива ОУН зустрілася з народньою стихією, яка пливла в тому самому напрямі - в напрямі збройного спротиву обом окупантам України. Ця стихія була так сильна, що керівництво ОУН під її тиском зрезигнувало зі свого первісного пляну одностайного виступу повстанських збройних сил в той сам мент на всіх теренах України і погодилась на створення відділів УПА відповідно до політичного й психологічного стану кожного терену зокрема. Немає найменшого сумніву, що при тодішньому політично-психологічному наставленні українських мас повстанські збройні загони були б появилися й без ініціятиви ОУН, тільки що тоді, не маючи унапрямлюючого політично й організаційно центру, вони були б виялялись у такій же формі, як 1917-23 рр., у формі дій самостійних отаманських загонів. Завдяки ОУН народня стихія влилась політично й організаційно у величаві форми одностайної Української Повстанської Армії з виразним політичним обличчям, під одним командуванням і одним політичним керівництвом.

В першій частині нашої праці ми розглядали генезу УПА як вислід свідомої дії політичного чинника; на цьому місці ми хочемо заторкнути коротенько і другий складовий момент - постання УПА.

Перший відділ Української Повстанської Армії зорганізував, як відомо, уродженець Полісся Остап (Сергій Качинський) з поліщуків, на Поліссі. На перший погляд це виглядає куріозом, бо ж Полісся це одна з найбільш віддалених від центрів українського самостійницького руху та найбільш гноблених окупантом частин Західньої України. Як же ж воно сталося так, що саме там постав перший відділ УПА?

Відповідь на це дає, так сказати б, передісторія УПА. Основним тереном діяльности українського самостшницько-революційного руху УВО й ОУН була, без сумніву, Галичина. Та після процесу С. Бандери, з огяду на великі арешти на терені Галичини, та в зв'язку з деякими подіями на терені Стрийщини-Львівщини, центром уваги ОУН на окупованих Польщею теренах стають північно-українські землі, - Волинь, Полісся і Холмщина, та Сокальщина як відскічна база. До праці на цих теренах відходять такі .визначні члени ОУН, як Р. Волошин, Я. Старух, М. Кос та інші. Для північно-західніх теренів твориться окремий Провід, в якому пост військового референта обіймає Василь Сидор.

До того часу Полісся, Волинь і Холмщина були опановані КПЗУ - Комуністичною Партією Західньої України, яка виступала на цих теренах як - борець за національні права українського народу та оборонець української православної церкви. Зустрівшись безпосередньо з ОУН населення Волині й Полісся масово переходить на позиції ОУН.

В 1947 р., розгарі революційної праці, військовий референт ОУН на ПЗУЗ Василь Сидор висуває плян зорганізування спеціяльних військових відділів ОУН, які, на взір кол. військових відділів УВО, рейдували б по Поліссі й Волині і відповідно до розвитку політичної ситуації перейшли б вздовж Прип'яті в східню Україну, або стали б зав'язком протипольської повстанчої армії на ПЗУЗ. В зв'язку з цим в липні 1937 р. було створено першу таку військово-боєву групу "Вовків", зложену з 25 випробуваних боєвиків ОУН. Другий такий відділ почав творитися на Горохівщині.

Масові арешти українських революціонерів, а між ними й Сидора, перервали на деякий час цю акцію. Та воєнна атмосфера 1939 р. знов загострює її актуальність. В липні 1939 р. з доручення В. Сидора, що був тоді "старостою" (тобто таємним провідником в'язнів націоналістів) львівської тюрми в Бригідках, тікають з тюрми провідні члени Вовківчок і Гроза з дорученням, відновити організування військових частин на ПЗУЗ. "Вовки" збираються знов на Поліссі і напередодні вибуху німецько-польської війни в околиці Янова повстає "Поліська Січ", осідок - військово-повстанчого загону "Поліського Лозового Козацтва", силою око 500 люда. До командного складу загону належали: поліщук В. Війтюк-Погоня, капітан польської армії; Ромашківський, військовий інструктор з Луцька; поліщук Лось-Адамський, на хуторі якого містилася головна кватира "Поліської Січі"; А. Карий, студент зі Львова; Федір з Янова; А. Бульба з Бережанщини; В. Загакайло-Білий зі Стрийщини; Оксана П.-Ріка, з Волині.

Під час німецько-польської війни загін роззброїв довколишні постерунки польської цоліції та звів кілька боїв з тікаючими частинами польського війська. З приходом большевиків група галичан вийшла на еміграцію, а поліщуки розійшлись домів.

В 1940 р. "лозовики" зорганізували самостійно чинний протибольшевицький виступ, що довів до арештів і голосного процесу Адамського і тов. Виступ Адамського ще більш розбурхує поліщуків, яких большевицька дійсність 1939-41 рр. змила до решти всякі просовєтські настрої.

1941 р. з групою "лозовиків" пов'язується через Г. Качинську (сестру Сергія Качинського-Остапа) член ОУН Тарас Боровець, який після приходу німців відновлює "Поліську Січ" (зручно зв'язуючи в своєму псевді прізвище відомого поліщука провідного члена "лозовиків" А. Бульби з іменем романтичного Тараса).

Безоглядна колоніяльна політика німців озлобила поліщуків докраю і вимога негайного активного збройного виступу проти німців стала на Поліссю загальною.

В 1942 р. виїжджає на Полісся й Волинь як уповноважений Проводу ОУН для простудіювання настроїв та політичного положення на тих теренах Василь Сидор. Він відновлює свої зв'язки з колишніми "Вовками" та "лозовиками", апробує, користаючи з свого уповноваження, проєкт Сергія Качинського-Остапа негайного організування збройних відділів УПА та переймає в свої руки керівництво в організуванні дальших відділів. Вирішним моментом для такої постави була зустріч В. Сидора зі сотн. Р. Шухевичем (пізнішим Головним Командиром УПА, а тоді командиром допоміжних поліційних частин на білоруському Поліссі), якого в рядах революційної УПА уважали всі беззастережним авторитетом в ділянці військової політики, і який заявився за негайним творенням відділів УПА.

Подібні як на Поліссі боєві настрої панували й на Волині і тому в скорому часі й ціла Волинь вкривається мережею повстанських загонів УПА.