Валерій Нечипоренко

ПРОДАЮТЬСЯ ОВЕРЛОКИ

Я був щасливий. Я думав, що всі у захваті кричать: "Ура! Нарешті продаються оверлоки!" Що це таке оверлоки, я не знав і не здогадувався, але я ними торгував. До мене й справді приходили, дзвонили різні люди. Трохи торгувалися, а більше морочили мені голову. Ми називали одне одному різні цифри, хитрували ними, виважували, хто перший здасться на якійсь цифрі. І хоч би купували оверлоки ті, кому вони справді були потрібні. Та ні. Купували якось так - чи для престижу, чи для того, щоб далі перепродати. Дехто запасав їх - солив, маринував, у бочки закручував і вдоволено потирав руки: "Через три години вони подорожчають, тоді відкрию і продам". А ще більше таких людей просто товклися у мене в кабінеті - звіряли ціни, шурхотіли папірцями, знову виважували, прицмокували, запитували як життя і, врешті-решт, йшли собі геть, щоб назавтра прийти знову і знову мучити мене своєю загадкою: "Навіщо вони приходили? Від нічого робити?" А, бува, приїздив крупний оптовик, такий крупний, що ледь пролазив у двері. Він закуповував у мене величезну партію оверлоків, ставав від цього ще крупнішим, і мені доводилося викликати підйомний кран, щоб висадити його через вікно. І все ж я радів цим крупним закупкам, вважаючи, що справа моя стає ще крупнішою. Але минало кілька годин і мені казали: "Ну, що ти! Стотисячний прибуток. Це вже не результат..." А називалася вся ця гра "бізнес". Ще один наркотик. Досить сильнодіючий. Бо навіть я почав запам'ятовувати оверлочні цифри. Я знав усі оверлочні фірми і почав розмовляти, наче озвучений комп'ютер. І-бе-ем-пі-сі-ай-ті. Хороший комп'ютер. Найкращий у світі. Щоправда, ввечері, пізно ввечері, я не міг витягти з себе дискету, і оверлочні цифри скакали в моїй голові. Вони продовжували там скакати і після хорошої дози комп'ютерної гри "Тетріс", і після повної чарки, і навіть під час двосерійної бридкої "Калігули". Слабенькі наркотики не перемагають сильнодіючих.

Тільки через рік до мене дійшло, що я, здається, не для цього народився.

вгору