* * *    
       
 За вивіркою золотою    
 Я біг вершинами смерік,    
 Провалювавсь у темну хвою,    
 Як у вогонь, що серце пік.    
       
 Я обдирався об ялиці,    
 Та знову біг через груні,    
 Мов краплі чорної живиці,    
 Кров запікалась на мені.    
       
 Я біг, і падав з високості,    
 І піднімався нашвидку,    
 Не відав, чи ламались кості,    
 Чи хмиз тріщав у темнику.    
       
 Чого вона тікала в пущу    
 Від мене, ніби від хортів,    
 Таж я ту білку проклятущу    
 Лишень погладити хотів!