ЛЬВІВСЬКИЙ ДОЩ    
       
 На сірий камінь — сірий дощ,    
 І вже блищать дзеркала площ,    
 І вже себе в дзеркалах тих    
 Очима вікон золотих    
 Побачили чепуруни —    
 Будинки львівські; вже вони    
 Почули, як бринить озон    
 І грає ринва-саксофон.    
       
 І кожен з них — неначе зух,    
 Свій дах — неначе капелюх —    
 Насунув до саміських брів,    
 Щоб він у танці не злетів,    
 А танець буде, от ще мить —    
 І все у колі зашумить,    
       
 Підуть будинки аркана,    
 Спотіє, як плече, стіна,    
 В пасі залізний трісне шов    
 Під стук гранітних підошов.    
 А там, із замкових узбіч,    
 Іде у центр смаглявка-ніч,    
 І грім за нею аж реве    
 І парасолю неба рве.    
       
 1965