* * *    
 Очі твої, злочинно-гречні,    
 Сліплять, як сонце на екваторі.    
 А слова твої небезпечні —    
 Як набої в палаючій ватрі.    
       
 Незбагненні, немов азіати,    
 Гріхи твої усміхненолиці.    
 І страшно коло тебе стояти,    
 Як зимою коло криниці.    
       
 Твоїх пальців холодний подув    
 Зірвав мого серця листик.    
 Страх мій перетворився на подив    
 Рук твоїх — авантюристок.    
       
 Ти рішуча була, як повстання,    
 Рахувала секунди бою.    
 Кожен раз я казав: це остання,    
 Це остання розмова з тобою.    
       
 Взяв я з твого солодковластя    
 Поцілунками тіло потяте.    
 Подив мій перетворився на щастя    
 Заколисаного дитяти.    
       
 Кожен раз я прощався навіки    
 З тобою, улюблена зморо,    
 А ти навіть не розтуляла повіки,    
 Знаючи, що повернуся скоро.    
       
 1966