ПІШАЧОК   
     
 Проходять по вулиці мати і син.   
 Син — попереду, мати — позаду.   
 Син, як чорний, нікельований лімузин   
 А мати? А мати схожа на Правду.   
     
 Хустина, куфайка — жінка з села.   
 Вирізьблені сонцем глибокі зморшки.   
 Руки спрацьовані, чорні, як та смола,   
 Потріскані, наче підгорілі коржики.   
     
 Синові соромно з матір'ю йти,   
 По столичній вулиці крокувати поруч…   
 Воно, хоч і вміє дві фрази по-англійськи сплести,   
 Воно, хоч з дипломом, та все-таки — покруч!   
     
 Отак вони йдуть собі, ніби справді чужі.   
 Вона заворожена сином, щаслива.   
 А він як погляне на ті руки-коржі,   
 То чується так, як розчавлена слива.   
     
 Поглипує мати на сина здаля,   
 Як на Бога, а він осміхається черство.   
 Вона іде бавити чуже немовля,   
 А він на роботу — в міністерство.   
     
 І слава Господу, що воно — пішачок,   
 Що не має державного автомобіля,   
 Бо мати по вулиці несла б свій мішок,   
 А він проїжджав би десь поблизу, десь біля…