* * *    
       
 Та мить, яка надходить після болю,    
 Тобою завданого,— ніжна мить...    
 Я все стерплю, я все тобі дозволю —    
 Не бійсь боляще серце надломить.    
       
 Надламане, воно смачніше буде,    
 Як хліб, що їсться з голоду й злоби;    
 Заходь, як у світлицю, в мої груди    
 І все, що заманеться, там роби.    
       
 В тій хаті на підлозі, як у пущі,    
 Клади вогонь, пали нужденний рай,    
 Чи, мов зерня з твердої шкаралущі,    
 Розбиту душу з мене видирай.    
       
 Я відновлюсь, я оживу, кохана,    
 Хоч сто разів од рук твоїх згорю.    
 Благословенна та найглибша рана,    
 Що звільна обертається в зорю!