* * *    
       
 Ти навчаєш ходить легкома    
 Попід хмари навислі    
 І гасити бентежність ума    
 Клоунадою мислі.    
       
 Не приймаю веселих наук,    
 Що гіркі, мов оливи...    
 Он життя виривається з рук,    
 Як лоша полохливе.    
       
 Он обламаний кущик бузку    
 Виростає, і квітне,    
 І ховав в сльозу боязку    
 Безконеччя блакитне.    
       
 Он підноситься небо, як жаль,    
 Понад сонця бриндушу,    
 І любові щаслива печаль    
 Переповнює душу.