* * *    
       
 Це неправда, що ми помрем!    
 Ти — земля, а я — твій сіяч.    
 Плуг іде — під його тягарем    
 Ти возрадуйся і не плач.    
       
 Сокруши свою душу тверду    
 Пестотливою зливою втіх.    
 Я ж і сам, як зернина, впаду    
 Поміж скибами гонів твоїх.    
       
 Ми небес глибину збагнем,    
 Вище зір піднесем колоски.    
 Ми пшениці незгасним вогнем    
 Пролітатимем крізь віки.