НЕБО 
     
 Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:   
 Чому я не сокіл, чому не літаю,   
 Чому мені, боже, ти криллів не дав?   
 Я    б землю покинув і в небо злітав!   
 Далеко за хмари, подальше од світу,   
 Шукать собі долі, на горе привіту,   
 І   ласки у зірок, у сонця просить,   
 У світі їх яснім все горе втопить;   
 Бо долі ще змалу здаюся не любий,   
 Я    наймит у неї, хлопцюга приблудний;   
 Чужий я у долі, чужий у людей:   
 Хіба ж хто кохає нерідних дітей?   
 Кохаюся лихом, привіту не знаю,   
 І   гірко, і марно свій вік коротаю;   
 І   в горі спізнав я, що тільки одна,   —    
 Далекеє небо,   —   моя сторона.   
 І на світі гірко; як стане ще гірше,   
 Я    очі на небо,   —   мені веселіше!   
 І   в думках забуду, що я сирота,   
 І   думка далеко, високо літа.   
 Коли б мені крилля, орлячі ті крилля.   
 Я    землю б покинув, і на новосілля   
 Орлом бистрокрилим у небо польнув,   
 І   в хмарах навіки од світу втонув!