Едіп народився в Дрогобичі

А ну, тихо! — голос Йоланти Гнатівни звучав вже суворо, хоч на споді його ховалась приязнь і навіть прохання.
— Я вже вам i детектив розповіла, i побула у вас, скільки просили. Ніби ж заспокоїлись, почали спати, а щойно я за двері — знову вируєте! Я теж хочу спати!
— А ви у нас cпiть! І ми заснемо, i ви у нас!
— У мене є своя кімната i своє ліжко!
— Та ще ж рано, і нам спати не хочеться! А світла однаково нема!
Йоланта зітхнула і сіла на край ліжка. Сергій Лещенко вибрав coбi найзручніше ліжко у хлопчачій спальні старшого в піонертаборі загону. При вході зліва було досить простору, але ліжко вміщалось лиш одне. Його й захопив Сергій. Далі у великій кімнаті стояло ще вісімнадцять ліжок у два ряди. З осени це приміщення якогось класу. А зараз літо й тут — піонерський табір. Міські діти на селі. Йоланта — піонервожата. У неї перший загін, хлопці тринадцяти-чотирнадцяти років, i оця їхня спальня.
— Лягайте отут! — підхопився Сергій. — А я піду до Василька, на сусіднє ліжко. А потім перейду на своє, коли ви підете.
Чорноокий з приємною посмішкою, стрижений під нуль Сергій Лещенко був душею загону. Найкращий футболіст, чудово складений, ніби виточений з металу, коли роздягнений, він викликав у всіх приязнь. Сергій, однак, був шибайголовою і эавідником багатьох табірних клопотів, і його чемне ставлення до Йоланти було винятком і ознакою особливої симпатії.
Йоланта розуміла, що коли вона ляже у цій спальні, то тиша незабаром-таки запанує і хлопці поснуть. А якщо ні, то ще невідомо, скільки доведеться з ними возитись.
Однак довелось розповідати ще якісь icтopiї. Йоланта читала польською мовою «Дракулу» i почала розповідати. Запанувала цілковита тиша. Раз по раз Йоланта пересвідчувалась, чи хлопці ще не сплять. Дехто вже поснув, а більшість ні. Оповідь тривала.
В якусь мить однак виріс перед нею силует Лещенка.
— Василько заснув, а я ще хочу вас слухати. Я біля вас примощусь за спиною скраєчку. Я вам не заважатиму.
Ще не закінчивши речення, Сергій вже ковзнув Йоланті за спину і ліг, ледве торкаючись, поряд. Вона ж, чомусь занервувавшись, хотіла відсунутись, не перериваючи оповіді, але, повертаючись на ліжку, несамохіть торкнулась усього тіла хлопця, теплого, пружного, свіжого, і щось занепокоїло її. Однак вона не переривала оповіді й далі, хвилина за хвилиною почуваючи, як зникає маленька щілина між нею і хлопцем, як, лежачи на боці він присувається до неї ближче усім тілом, i враз на cвoїx сідницях відчула, як здригнувся його напружений чоловічий м’яз, і її пойняв трепет, вона зітхнула, ковтнула повітря, і сказала, що втомилась говорити, i зараз трохи помовчить, спочине, а потім, може, ще розповість.
Йоланта, однак, не рухалась, не ворушила ані пальцем, враз охоплена шаленим бажанням відчути той м’яз глибше й більше, враз їй хотілося чоловіка, чоловічого єства, його енерґії, його входження в неї. Вона вже тремтіла вся, вкриваючись дрібним потом, бо крізь тоненьку літню її спідницю i єдині спортивні трусики, що були на хлопцеві, близькість їхніх інтимних частин вже була вочевидь відчутною.
Сергій почав тертися об неї, вже не приховуючи свого настрою i своїх намірів.
Вражена його відважною чоловічістю, і водночас перестрашена його нахабністю, як на чотирнадцять це було ніби забагато, вона однак вже не могла мислити, її пойняло шалене бажання, опиратися йому зараз вона ніяк не хотіла.
Вона чула, як Сергієва рука полізла їй під спідницю, підтискаючи її вище, до пояса, як її голих сідниць, ледь притриманих посередині тонесенькими трусиками торкається його вже оголений чоловічий м’яз, як шукає місця, у неї між ногами, невпевнено, судомно, але вперто, і тоді рука її подалась назад, i вона повела рукою по юначому тілу, проходячи униз, до спущених трусів, до кучерів ще молодого волосся перед напруженим м’язом, до тих ознак чоловічости, які вже вказували на молодого самця, ухопивши його стрижень i несамохіть відзначаючи його на диво немаленький розмір, вона повела його до себе між ноги, вигинаючись у спині так, щоби він міг дістатись її отвору.
Хлопець вже прикрив їх обох простирадлом, в кімнаті було темно, Йоланта ще озирнулась довкола, а тоді заплющила очі, спустила до колін трусики, і знову вигнувшись, тепер вже виразно і зручно, спрямувала Сергіїв стрижень ззаду собі у піхву.
Вона чула, як він зітхнув, входячи, але насолода, яку вона відчула у цю мить, щойно його стрижень зайшов у неї, була така висока, що вона почала кінчати майже відразу, та ще так сильно, як, здавалось, раніше ніколи. Сергій рухався у ній невпевнено, але пристрасно i пружно, здавалось усе тіло його ставало одним м’язом, який зараз тремтів у ній, тугий і напнутий, як м’яч. Руки хлопця вже тримали її ззаду за груди, він однак совався тихенько, намагаючись не зчиняти й найменшого гаміру, але ліжко все ж час від часу тихенько поскрипувало, і Йоланта хрипким голосом спитала, чи всі сплять, бо вона вже й сама спить.
Хтось сонно муркнув, що всі сплять, і вона полегшено віддалась далі насолоді, яку діставала зараз, i внезабарі хлопець почав кінчати, i вона разом із ним, i вже їй не хотілося відпускати його з себе, будь що буде, але — ні, і вона охопила його ззаду рукою за сідницю, притримуючи в coбi, i він судомно рвався в нeї ще, i ще, i ще, цілував її у спину, кусав легенько, м’язи пружились на руках й ногах, на животі. Все тіло — щасливий м’яз.
Вона отямилась, лиш коли він затих, і піднесення минуло й у неї. Хлопчак, піонер з загону, вона піонервожата! Що вона наробила! Цi думки виринали десь ніби в тумані, поза реальністю.
Бо розкішна млість володіла зараз її єством, полонила думку, відштовхувала свідомість і вона віддалась настроєві, цій хвилині, відчуттю тепла юного тіла поруч, і коли юнача рука знову торкнулась її грудей, пальці затримались на її соску, її пересмикнуло, хвиля зсередини підіймалась знову, вона розуміла, що треба вставати i йти геть звідси, але не могла опиратись цим рукам, що вже шукали її отвору між ногами, вона розпружила ноги, і його палець увійшов в її отвір, i вона зціпила зуби від нового бажання, i її рука подалась знову назад, шукаючи його чоловічого єства, і натрапила на знову пружний, знову готовий чоловічий м’яз. Затьмарений глузд кричав їй встати i йти геть, але тіло волало — ще!
— Давай ще! — прошепотів Сергій. — Ще!
— Тут — ні! — сказала Йоланта. — Я вийду на двір. Ти приходь трохи згодом. Там, де кущі, за спортмайданчиком.
Вона забігла до себе в кімнату й узяла куртку. Ніч. Прийшла у сутінках до кущів, які творили стіну біля спортмайданчика при школі. Відси йшов униз крутосхил.
У прохолоді серпневої ночі вона таки збагнула, що це — божевілля, але щойно сумніви почали охоплювати її, як почула тихі кроки босих Сергієвих ніг.
Між кущами вона розстелила куртку, а він вмить скинув теніску і труси і ще за мить голий лежав на ній, цілуючи її глибоко й пристрасно, шукав її грудей. Вона випручилась i скинула рештки одягу. Зовсім гола, розкрила вже безсоромно перед ним ноги і побачила, як він стоїть на колінах, голий між її розведеними ногами, i потягла його на себе, м’яз його був гострий i колючий, вперся їй у живіт, i вона вивільнивши руку, спрямувала його в себе, і ось вже, він увійшов глибоко, зовсім глибоко, зовсім насправді глибоко, i почав рухатися швидко й радісно, i вона з ним, йому в такт, в рух йому, вторила йому усім тілом, і кінчила ще раз, доки він, а потім ще раз, разом із ним, і він лежав на ній, цілуючи її і тремтячи, спітнілий від здіяного й пережитого, і вона щаслива, і вони задрімали, він не виходив з неї, а тоді отямившись почав знову. Це вже було ніби забагато, але ... але ... але ... І коли вони, вже довго цього разу, кінчили знову, сил не було рухатися. Прийшла свідомість. Треба було йти до спалень. Завтра піонерський день, табір, лінійка, завжди готовий...
— Завтра, — сказала вона.
— Завтра, — відгукнувся він.
Так минуло два тижні до закінчення зміни.
Вони були разом в різних місцях, в різний час. Все узвичаїлось, стало на свoї місця. Якась чутка повзла про їxнi взаємини, щось десь вчувалось, але ніхто нічого вповні не знав, не бачив ніколи нічого насправді.
Отож, підійшов кінець зміни, Сергій поїхав додому, до Стрия, а Йоланта у Дрогобич, де вчилась на третьому курсі педінституту.
Найчастіше вона подумки верталась однак до тієї першої ночі в хлоп’ячій спальні, до того першого відчуття, несподіваного дотику юного чоловічого стрижня, пружного молодого тіла і солодкої хвилі апогею саме тієї миті, коли його стрижень тільки увійшов у неї вперше.

Вона мацнула рукою і відчула поряд його міцний пружний стрижень, ще запнутий пологом трусів, він притискався до неї, тремтів під її рукою, нічого однак не роблячи далі, i вона почала шукати його оголеність, пробираючись пальцями крізь матерію трусів, врешті торкнулась живого, тілесного відчуття його юної напружености; від його стрижня у її пальці потік струм хижої енерґії і вона вигнулась дугою, спрямовуючи його у себе, підтискаючи свій отвір ближче, аби йому було зручніше, сама врешті настромляючись на його стрижень, і ось врешті він таки увійшов в неї і вона одразу ж почала кінчати, о, як вона чекала цієї миті, стільки років чекала цієї миті, й ось врешті давно жадане болюче розслаблення, насолода, яка не зникає, бо він і далі рухається в ній, він i далі ще не кінчив, але ось-ось, i вона знову підходить до високої хвилі, ще трішки, ось воно, ось і вони кінчають разом, його тіло рве струм насолоди, поймає щасливий трем, руки обіймають її ззаду, притискають до себе, лещатами впиваються в її тіло, він зойкає i, з останнім поштовхом стрижня у піхву із спадом високої хвилі, прокидається, i тоді прокидається й вона, озираючись довкола, i серед млости щасливого задоволення поймає її тремка хвиля жаху.
Це ж Едик з нею, її Едик, її син. Все трапилось серед ночі. Вона з ним спала поряд.
Що ж тепер робити?

Йоланта не раз думала, що якби хоч на мить до одруження побачила вона своє подружнє життя, то воліла б назавжди лишитися в дівках, але заміж не виходити.
Однак складалося у неї все якось одне до одного, вибирати у свій дівочий час вона ніби мала з кого, і от і вибрала.
Лаврін Степанович викладав у них в інституті суспільствознавство. До цього він працював у райвиконкомі, був людиною знаною i поважаною у вищих начальницьких колах, бо, окрім всього, ще був і автором численних статей і кількох брошурок про щасливий розвиток соціалізму в Україні. Це була тема його кандидатської дисертації, його лекцій і наукових праць.
Йому вже котилось під сорок, та він і досі парубкував, любив випити i підкочувався до багатьох студенток.
Високий, худорлявий, з вутлими плечима і вусиками їжачком, в окулярах, завжди в костюмі i при краватці, хоч водночас на ньому могла бути й непрасована сорочка чи невичищене взуття, Лаврін Степанович любив випити, i коли перепивав, то плакав i бив себе в груди зі словами: «Я — той чоловік, що плює на свій народ». Але тверезий відстоював лінію пapтiї i єдність радянських народів з таким завзяттям, що начальство все йому завжди прощало.
Студентки з ним часто водилися, бо ж парубок, хоч i підстаркуватий. Але якось на одруження його не стачало, аж доки йому не трапилась Йоланта.
Після екзаменів на другому курсі, заки вона поїхала працювати вожатою до піонерського табору, Йоланта зустрічалась кілька разів iз Лавріном Степановичем. На каві, на прогулянці, якось навіть у нього вдома.
Нічого тоді однак між ними не сталося, хоч Йоланта загалом ним і не бридила, i не захоплювалась. Того разу він просто перепив, почав клювати носом, і з тим Йоланта і забралась додому.
Потім вони бачились ще раз, але невдовзі Йоланта поїхала до піонерського табору, праця в якому рахувалась для студентів педінституту ніби педагогічною практикою.
Протягом свого життя доти Йоланта мала кількох чоловіків. Ще наприкінці школи у своєму селі до неї залицявся однокласник. З ним усе й почалося. Хоч доволі нездало, але ставалося.
Потім вони поїхали вступати до інституту, її прийняли, а він провалився на іспитах, і восени пішов до війська.
Короткі романи мала Йоланта ще з двома залицяльниками у свої пepші студентські роки, але незабаром то все виявились забавки, а не поважні справи, і вона вже у повних двадцять років починала думати про одруження з неспокоєм, характерним для провінційних дівчат її віку. Вже час!
Отож, залицяння Лавріна Степановича вона прийняла з інтересом, хоч i з застереженням. Та якби він виявився більш активним тоді, у себе вдома, вона, певне, йому б віддалася, бо ж умови в його помешканні були такі, що їй і не снилися після гуртожитку. Двокімнатна квартира, меблі, телевізор, телефон.
Що казати!
Розпрощалась вона з Лавріном дуже мило, вже шкодуючи, що не узялася сама за нього, підпилого. Але ж викладач, старший пан, ні!
Пригода з юним Сергійком у піонерському таборі налякала її зокрема й тим, що вона себе такою не знала. Ніколи не гадала, що спроможна на такі вибухи, на такий шал. Та ще із таким хлопчиком.
Але, певне, це i дозволило їй аж так розкриватися, аж так відверто бути собою у тих потаємних коротких пристрастях, бо все це було випадковим, тимчасовим, бо за віком нi він не міг до неї нічого мати, нi вона до нього. Ще й жив він у іншому місті. Табір внезабарі мав закінчитися, і ця казка також.
Отож, сон, мара, видіння. І кінець.
Так собі думала про це Йоланта потім, так себе виправдовувала, хоч щойно приїхала у Дрогобич, як її почали мучити видіння і марення про перезвідане з малим коханцем у піонерському таборі, i кидало її в піт ночами, вона не могла заснути, мусила заспокоювати себе масуванням і поглажуванням, прагла того і тільки того, що може дати чоловік, тільки його корінь, тільки його пристрасть.
Коли Лаврін Степанович запросив її на каву, Йоланта вирішила йти ва-банк. Вона напросилась сама до нього додому, там лягла на диван, імітуючи що в неї болить голова, потім попросила його потримати руку у неї на чолі, а ще потім, коли його руки почали пестити її волосся i ледве торкнулись тіла обвила його руками і впилась у його вуста.
Далі все було не надто веселим, бо Лаврін соромився, шарівся, смикався, заки роздягся і намірився якось діяти.
Йоланта, ледь стримуючись, чекала його дій. Допомагала йому роздягти себе, і коли відчула, що він вже спустив штани, пошукала руками його стрижень, із розчаруванням не відчула в нього очікуваної i бажаної сили напруження, хоч Лавріна й пересмикувало, коли вона пестила його кінець. Врешті-решт якось усе почало відбуватися, хоч Йоланті довелося старанно заправляти Лаврінову чоловічість у себе i допомагати йому рухатися в такт і не вислизати з неї.
За розміром він був невеликий, яєчка підважували його благенькі, і Йоланта збагнула, що з Лавріна в цих справах великого толку не буде.
Але акт актом, і враз їй стало приємно, враз усе почало мінятися, вона впивалася в нього велетенським павуком, обвиваючи його руками й ногами, як жертву, прилипаючи спраглим за кілька тижнів перерви після піонерського табору лоном, витискаючи з себе ту найвищу ноту, якої навчилась брати з юним Сергійком, і вреші він кінчив, і вона з ним, майже водночас, не випускала його з себе, тримала довго-довго, аж здавалось, вони задрімали разом.
Коли обоє отямились, Лаврін подивився на неї у щасливій розніженості. На тлі своїx темних кіс на білій подушці вона була справді гарною.
— Давай одружимось, — сказав він.
— Гаразд, — погодилась Йоланта.
Кілька днів у неї вже була затримка з місячними. Тепер було байдуже. Вони одружились.
Батько Йоланти не любив її польського імені. Це мама, у якої батько був поляк, назвала її Йолантою, i мама ж вигадала, аби назвати їxньoгo сина Едиком. Так на світі з’явився Едуард Тебчук, на прізвисько Тебик, як для однолітків, і Едичек — для мамусі.
Лаврін, одружившись, однак пити не кинув. Щось його страшенно мучило, але врешті Йоланті набридли його п’яні звіряння у своїx гpixax. Все вона вже знала про нього i жити з Лавріном ставало їй чимдалі важче.
В останні роки Лаврін вже пив усерйоз. Його мало не виганяли з інституту, за часів перебудови на нього почалися наступи національно-свідомих дрогобичан, його ще тримали при вyзi, бо йому лишалося кілька років до пенсії. Вдома він з’являвся здебільшого поночі, і Йоланта виплакала очі за таким чоловіком, а тоді почала підгулювати то з одним, то з іншим, бо уваги до жінки Лаврін виявляв чимдалі менше, не спав з нею тижнями, і вона мала якось збивати з себе оскому.
Едик ріс маминим сином у повному розумінні, бо батька бачив рідко, мало знав і спершу побоювався, а потім зневажав.
Темноокий і світловолосий Едик був гарний зовні, подібний до мами, і мав з природи чудову гнучку поставу. Відпустив довге волосся, ходив вдома у шортах, до пояса голий, чим приводив у шал батька, коли той з’являвся раптом не п’яний i вдень.
— Він не жінка, чого ходить голий? Мене бридить голе чоловіче тіло! Я не хочу його бачити таким! Не хочу, зрозуміло тобі! — кричав Лаврін.
Він зчиняв шарварок вдома, коли Едик вдягав його шкарпетки, або будь-що з його одежі. Не було й мови, щоби Едик міг одягти, наприклад, якусь батькову сорочку.
Лаврін не любив сина, це було очевидно, і це разило Йоланту, яка, навпаки, намагалась випередити yci бажання Едика, тільки б не зіпсувати йому настрій.
Отож, Едик piс, оточений увагою матері, яка робила з ним уроки, ходила до кіна, вибирала книжки до читання, а в часи, коли Лаврін приходив п’яний і валився на ліжко, не раз забрьоханий, просто в одежі, вона йшла спати до Едика в кімнату i лягала з ним.
Від якогось разу вона перестала роздягати п’яного Лавріна i вкладати його спати, бо приходив він чимдалі більше забруднений, часом і в блювотині, а в останній рік не раз вже й запісяний.
Йоланта плакала, зиркнувши на чоловіка в такому вигляді, бігла в кімнату до Едика і замикала за собою двері, лягаючи до сина в ліжко.
Едик в міжчасі виростав.
Йому вже йшов п’ятнадцятий рік. Він однак не мав товаришів, не водився ще з дівчатами, бо Йоланта над усе боялася зараз впливу вулиці, інших настроїв, які й так неодмінно заберуть у неї сина. Рано чи пізно заберуть, коли виросте.
Але ж не зараз, аби не зараз!
Тепер це сталося. Едик лежав поруч розгублений і дивився у ніч, у стелю, у себе, в невідомо що і мовчав, не в змозі озирнутися на Йоланту, яка лежала також мовчки, намагаючись отямитись з усього, що сталося.
Потім вона повернулась до Едика. Він був прекрасний. Вона вдивлялась у його напівпрофіль з довгим білявим волоссям, темними бровами i віями, i почувала до нього зараз ще щось й інше, більше, ніж щойно кілька годин тому, день перед тим.
— Це гpix! — сказала вона. — Це великий гpix! Але наша родина живе в гріху. В отому, що за дверима у тій кімнаті. Ти виростеш, будеш належати іншій жінці, іншому коханню, іншій родині, я лишусь сама, хочу цього чи нi.
Вона не хотіла вибачення. Вона вже хотіла продовження. В ній гула автоколона бажання, зараз був шанс лишити щось для себе. Хоч на якийсь час. Вона мала вмовити його. Пояснити, переконати.
Бо якщо нi, то мала б померти.
— Ти все одно був тут, в мені, там, звідки вийшов, отже це — твоє місце! А якщо він — твій батько, то ви — одне, це не важить, що різні тіла, це одна енерґія, один дух.
Звідки в неї брались такі слова? Вона дивувалась своїй залізній логіці — чи це від Лавріна з його філософствуванням, чи це ще залишки своєї вчительської освіти в ній працювали, чи то з книжок і телебачення, але говорила вона впевнено і чітко.
— Я повинна вмерти, якщо прийму це як гpix. І якщо ти приймеш це як гріх, злякаєшся і відштовхнеш мене.
— Я не відштовхую, — сказав Едик хрипко. — Я просто не знаю, що робити, як бути...
— Ти мені віриш?
— А кому я ще можу вірити?
— Краще, ніж я, ніхто тебе нічому не навчить. Ти прийдеш до жінок, коли дозрієш, вже готовим, досвідченим, всезнаючим. Перед своїми ровесниками ти будеш чоловіком, вони це зразу вчують, бо таке знання має тільки дорослий, а не підліток.
— Я боюсь, — сказав Едик.
— А ти не бійся! Йди до мене!
— Покажи мені все, як треба робити!
Едик був великий, значно більший, ніж батько, сильніший i приємніший, хоч рухи його були незграбні i кумедні.
Йоланта, однак, була щаслива.
Вона керувала зараз його входженням, його рухами, його руками і ногами, його усім тілом, врешті, його м’язом, але в якусь мить вже втратила керуючу нитку, бо її чимдалі глибше поглинала хвиля такого високого шалу, якого вона, тепер здавалось, ніколи досі не знала. Вона скінчила раз, потім ще раз, потім ще раз вже разом з Едиком, тепер не соромлячись, не ховаючись, щаслива жінка у розкішній безмежності забороненого гpixa.
Наступний ранок попри кількахвилинне напруження після пробудження був ніби звичайний. Едик до школи. Лаврін важко готувався до інституту, а Йоланта сприймала усе, що діялось навколо, включно i власні дії щодо готування сніданку, прибирання в хаті й інші буденні справи, ніби скрізь туман, марево, в якому осідали yci неприємні настрої.
Їй було легко i важко водночас, але спочиле i розслаблене тіло дозволяло прозоріше дихати i дивитись на все, що діялось, поблажливо. Лаврін дратував її лиш позірно, вона мимохідь лиш кинула йому кілька звичних докорів, але не вдавалась, як завжди, до плачу i дорікань за пиятику. Їй десь усе це ставало байдуже. Чоловік раптом перестав займати її взагалі. Він був як меблі, чи телевізор у хаті. Не більше. Добре, аби забрався якнайшвидше з хати i не заважав їй бути собою.
Коли Едик повернувся зі школи, Лаврін вже був на праці. Едик пообідав, i сказав, що хоче спочити. Пішов до себе у кімнату, вже переодягнений у спортивний костюм і влігся на широкому дивані, який не складав з ночі.
За якийсь час покликав Йоланту. Вона зайшла до кімнати.
— Посидь біля мене, — сказав Едик.
Biн лежав із заплющеними очима, спокійний i гарний.
Йоланта присіла поруч. Він простяг руку і обійняв її за талію притискаючи до себе.
Йоланта захвилювалась, спробувала пручатись, але Едик міцно тримав її і за мить, посунувшись, потяг її до себе на диван, вкладаючи поруч.
— Не треба, — прошепотіла Йоланта.
— Я хочу! — сказав Едик уперто. — Я хочу зараз!
Його рука вже поповзла до Йоланти між ноги, і в супереч бажанню і усвідомленню гріховности того, що діялося, вона уся тремтіла.
Едик узяв її руку і поклав собі між ніг. М’яз його мало не стрибнув від напруги в її м’яку долоню попри шар матерії, що розділяла їхнє тепло.
— Не зараз! — шепотіла Йоланта.
— Hi, зараз! — сказав Едик, стягуючи з себе спортивні штани, під якими не було нічого.
Він ліг на неї, занурюючи голову між її плечем i шиєю, ніби ховаючись від чогось, водночас незграбно намагаючись дістатись оголености її лона. І вона вже не могла більше пручатись. Більше не могла.
Відсторонивши його на мить, скинула все, що їм заважало, i ще за мить його напружений м’яз вже входив спрагло i вперто у її готову до прийняття, до шалу, до єднання піхву.
Зараз був день. Нічне марення відійшло, оповите таїною, в минуле. Те, що чинилось зараз, було свідомим i бажаним. Для обох.
Едик рухався в ній вочевидь певніше i чіткіше, ніж поночі, і вона несамохіть відзначила, як швидко опановується одвічний природний поступ в людині, бо ж рухи Едика вже були чоловічими, спраглість його набувала сили прийдешнього, і те, що вона отримувала зараз від нього, вже не рівнялось з нічим i з ніким іншим у cвiтi.
Вона віддалась його рухам, шаліючи у забутті, у щасливій несвідомості довколишнього, у насолоді переступленої межі, за якою довгий безмежно щасливий лет, хай навіть потім у провалля.
Не криючись, вона вже стогнала і звивалась під ним, рухалась усім тілом йому назустріч, втягала його в себе, всотувала усе його єство, ніби вбираючи назад, у своє лоно те, що з нього вийшло, аби виповнитись остаточно в єдину позастатеву істоту, в андрогена, який щасливий завжди сам собою, сам у coбi, двоєдиний, вічний, позахмарний.
Закінчення було вибухом. Екстази виповнености, суміш гpixoвнoro щастя iз позамежевою свободою вивільнив її руки, що хапали його ускрізь, що втискали його у неї, пестили його ядра, торкались основи м’яза, що входив у її отвір. Кожен дотик до його єства додавав їй відчуття, i вона вже не просто кричала, кінчаючи, вона плакала від щастя, забувши все на світі, забувши, що вона робить, з ким, і як.
Довго не відпускала його після закінчення, аж він заснув, i вона через якийсь час, може, через годину, поволі зсунула його з себе. Biн не прокидався, вона накрила його, перед тим хвилину роздивляючись Едикову втомлену чоловічість, його плаский безволосий живіт, темні кучері на лобку, що займали лише вузенький трикутник, його стрункі ноги, i врешті напіввідкриту голівку розслабленого органу, з одноокого отвору якого ще виднілась білувата краплина сімені.
Вона нахилилась і лизнула краплинку, відчуваючи її вулканічний, солодкуватий смак, потім ухопила весь орган губами, м’яко тримаючи у роті, перебираючи довкола голівки язиком, але легенько і ніжно, аби не збудити його.
Едик поворушився уві сні, приємно застогнав, і вона одразу ж відпустила його, вкрила, і ще мить вдивлялась у те, як він спав, осягаючи безмежне щастя майже первісного стану, бо свідомість здіяного вже полишила її. Тепер надовго.
Вона пішла до іншої кімнати, хотіла шось робити, але не могла, і лягла й собі на ліжко, ніби на хвилинку, і все ще відчуваючи в pотi смак сімені і тепло його м’яза, що поєднувалось із щасливим заспокоєнням в усьому тілі, з недавнім відчуттям його міці всередині себе.
І вона заснула.
Відтоді Едик володів нею, коли хотів, і чимдалі вже й як хотів. Період перших шалінь спав, потроху все увійшло в нове річище, попри яке існував, однак, ще Лаврін.
Періоди запоїв у нього змінювались перепочинками, i тоді він згадував про свoї чоловічі настрої i лягав до неї. Спершу це створило в ній вир супротиву, нехіті і навіть ненависти до чоловіка, а згодом вона звикла й до нечастих Лаврінових актів поза постійним тепер контактом з Едиком.
Едик спав у своїй кімнаті сам, коли Лаврін був тверезий, і не міг не чути нічної метушні батьків.
Коли це сталося першого разу після кількаденних початкових контактів Йоланти й Едика, він зранку, йдучи до школи, не дивився на неї, дратувався, бурчав і, прийшовши зі школи, ледь щось перекусивши, подався до себе в кімнату.
Йоланта пішла за ним, але Едик роздратовано сказав, що хоче спокійно побути сам, i вона вийшла.
Тепер вона почувала себе грішною перед сином через те, що спала з чоловіком, і шукала способу зняти напруження.
Через годину чи більше Йоланта знову зайшла до кімнати. Едик спав, відвернувшись до стіни.
Вона сіла біля нього, почала його гладити, він не прокидався, вона гладила його плечі і ноги, його сідниці, тоді легенько повернула його на спину, він не прокидався й далі, але повернувся під її рухом, i вона почала гладити його живіт, і далі нижче, між ногами, його припалий орган, який поволі під її рухами оживав, ніби сам по coбi, бо ж Едик i далі спав. Тоді вона зсунула трішки його спортивні штани, оголивши заповітне місце, і нахилилась губами до його м’яза, забираючи його цілком до рота, пестячи голівку язиком, розгладжуючи вуздечку i довкола. Biн напружився, заповнив її рота, і вона відчула як хвиля бажання в ній зростає чимдуж, але й далі не випускала Едиків м’яз із рота, аж доки не відчула його руки в себе на плечах, потім на грудях, і врешті він потяг її вгору, відриваючи від свого спраглого вже нервового м’яза, i ліг на неї, а вона вже була готова, під спідницею нічого не було, i за мить він вже входив у неї, зітхаючи і був тепер сильний, гострий, і навіть сердитий всередині, знаходив щось більше, гостріше, активніше ніж завжди, крутився i звивався усім тілом, намагаючись дістатись якнайглибше, майже бив її всередині своїм м’язом, аж доки вона не почала стогнати i проситися: «ну, ну, ну!!!», але він все не кінчав, все гнав її всередині, гнав, ніби намагаючись наздогнати когось, вигнати щось, i вpeштi почав кінчати, стогнучи й сам на весь голос, звиваючись, вигинаючи спину, задираючи голову вгору у надсадному вискалі.
Вона кінчила з ним майже водночас.
— Ти кращий за всіх, кого я будь-коли знала! — сказала Йоланта.
Так вони примирились з існуванням Лавріна між ними.
Але здавалось, хоч напиваючись й далі час від часу, Лаврін починав щось підозрювати. Бо якось прийшов підпитий і заснув, як звично, не роздягаючись, а Йоланта пішла спати до Едика, мотивуючи збридженням до п’яного.
Лаврін, однак, проспав пару годин, роздягся i ще п’яний, йдучи до вбиральні, чув з кімнати Едика якісь дивні звуки, подався туди, але двері були замкнені зсередини.
Він прислухався, звуки припинились. Він матюкнувся, пішов до вбиральні, але, вклавшись спати, знову почув якісь звуки. Заснув одразу ж, бо п’яний, але вранці згадав, що чув щось.
Питати не посмів, однак, напиваючись, починав щось белькотати про змову проти нього i блядство в хаті, яке є продовженням блядства довкола, за що всіх треба перестріляти, а найбільших блядей першими.
Едик i Йоланта мали бути обачнішими.
З Едиком Лаврін майже не розмовляв тепер. Лише подеколи якісь незначні фрази.
Едик натомість відверто висловлював батькові своє до нього ставлення, зокрема до його комуністичної пapтiї i його писань.

Едикові йшов вже сімнадцятий piк, він пішов у десятий клас, коли проголосили незалежність України.
Лаврін був одним з тих, хто непевно, але підтримав ГКЧП, і після їхнього провалу і проголошення незалежности одного дня в неділю вдома розгорівся справжній скандал, де батько і син оголосили один одному відкриту війну.
Едик сказав, що змінить прізвище, аби не соромитись перед світом за такого батька.
Натомість Лаврін сказав, що вижене його з дому і цю курву його маму, яка вигодувала паскуду, та ще i спить з ним на очах у всього світу.
Тут вмішалась Йоланта з істерикою до Лавріна за його слова. Але Едик вже не хотів нікого слухати.
Йому було досить цього дому, цих сварок, цих скандалів, цього паскуди-п’яниці, який, здається, мав би бути його батьком, але він дуже хотів би, аби це було не так.
В кожному разі Едик хрякнув тарілкою об стінку після слів Лавріна, Лаврін кинувся на нього з кулаками, але Едик, вже вирослий i зміцнілий, перехопив батькову руку i штовхнув Лавріна так, що той покотився долі.
Едик вибіг з хати в чому був, і додому не вернувся. Брат Йоланти, Кирило, мешкав тепер також у Дрогобичі, однак на іншому кінці міста. Він був молодший за Йоланту, дітей не мав, одружений щойно рік тому, спритний ділок, викупив coбi гарне помешкання.
Едик умовив Кирила i оселився в нього.

Відколи Едик пішов з дому, Йоланта з Лавріном кілька разів мали страшні скандали з бійками, аж їх розбороняли сусіди.
Не було в хаті ні Едика, ні Лавріна, і Йоланта собі почала вдаватися до чарки. Бо розуміла, що минулого вже не повернеш ніколи i ніяк.
Лаврін допився врешті до того, що його забрали до лікарні, а потім вислали на примусове лікування.
Едик вже закінчував школу. Попри все, що діялось, він вчився добре, в кожному разі задовільно, лишались попереду останні екзамени, а потім — невідоме майбутнє.
Він обіцяв дядькові Кирилу, що закінчить школу і виїде від нього. Опинившись сам, Едик почав шукати компанії однолітків, але з ними було йому важко, відділяв якийсь бар’єр, було йому просто нецікаво, він записався до Руху, пробував нав’язати контакти з УНСО, повинен був вибирати собі якусь дорогу.
На одній із вечірок, куди запросив його однокласник, він танцював з чорнявою повнуватою дівчиною, що закінчила їхню школу минулого року, яка притискалась до нього під час танцю так, що, спраглому за кілька місяців без звичного статевого втолення, Едику захотілося її мало не зараз.
Врешті в нього вже повинна бути якась дівчина, нормальна молода дівчина, з якою в нього має бути нормальний статевий акт, який би вивільнив його з минулого, який би дав йому усе те, чого не може дати старша жінка, тим більше, коли вона...
— Ти не губися, — сказав товариш. — Візьмеш її за задок, поцілуєш, i вона дасть. Вона сама каже, що від поцілунку взасос хмеліє i дає сама...
Едик пішов проводжати чорняву. Поза її будинком, вони стали в садку, він обійняв її i поцілував глибоким поцілунком, і відчув, як зм’якло її тіло, як дівчина затремтіла.
Далі все було просто i звично. Вона не тільки не опиралась, але швидко скинула з себе все, що їй заважало. Кінець травня — було доволі тепло. Едик скинув піджака. Лягли на нього, і він знаним, автоматичним рухом увійшов у неї, і здивувався, яка вузенька в неї піхва.
Йому було приємно, але незручно, незвично і він щойно зібрався кінчати, коли дівчина попросила — не кінчай в мене, я боюсь завагітніти.
Йоланта давно вставила пружину проти вагітности, і про це вони не дбали.
Едик дочекався, коли почав кінчати i вискочив з Надійки, її звали Надійка, стогнучи i допомагаючи coбi рукою завершити акт. Скінчив швидко, навіть надто. Було приємно, але трохи й болісно, i він відчув розчарування.
— Тобі було добре? — спитала Надійка.
— Так, — сказав Едик, — навіть дуже! Зачекай трохи, спробуємо ще раз!
Другий раз був ніби кращий, солодкіший і довший, але однак розчарування не полишило Едика, хоч Надійка кінчила кілька разів і говорила йому дурні компліменти.
Врешті вона пішла додому, й Едик, записавши її телефон, обіцяв завтра зателефонувати.
На душі було сумно й прикро. Все виявилось порожнім i марним. Добре, але... Не те, все не те. Йому треба тікати з цього міста, з цього довкілля, від усього, що його оточує. Аби стати колись i десь собою.

Йоланта прийшла до Кирила наступного дня і повідомила Едика, що батько подався на три місяці на лікування, отже, він може жити вдома. Едик повернувся.
Все почалося, як було. Йоланта перестала пити, готувала їжу, прибрала запущену хату.
Едик старанно вчився, готувався до екзаменів. Складав добре, відгуляв випускний вечір.
Попри все кілька разів бачився з Надійкою. Все було, як і давніше, але задоволення він діставав від Надійки значно менше, ніж від Йоланти. І це дратувало його, непокоїло, але водночас спокій вдома і легка, зручна приємність творили своє. Тут таки було добре.
Але мав повернутися з лікування Лаврін. З ним Едик жити в одному помешканні не збирався, як його не вмовляла Йоланта.
Едик інколи й далі ночував у Кирила, інколи у приятелів, з’являючись удома вряди-годи.
Якось він не був удома три дні.
Прийшовши зранку, він застав усю хату в розгромі. Сліди недавньої бійки i скандалу виднілись повсюди.
Йоланта була п’яна.
— Його забрали в міліцію. Приїхав, вчинив скандал, напився одразу ж, ну i сусіди зателефонували. Він хотів мене вбити. Сподіваюсь, його засадять і ми будемо мати спокій. Ми з тобою завжди жили чудово, ми й далі житимемо удвох чудово...
Вони вже бідували віддавна. Йоланта працювала через день вахтеркою в якійсь установі, Лаврінові гpoшi чимдалі ставали умовніші, Едик час від часу чимось підробляв на спекулюванні, але то все була біда.
— Його не буде! Ходи до мене, я тебе благаю! — просила Йоланта. Едик стояв мовчки, йому хотілося над усе кудись геть із цієї хати. Але Йоланта вже масувала йому між ногами, розстібала джинси, витягала його чоловічість i спрагло вкладала собі в рота, і він відчув, що може, хоч і не хоче зараз нічого, і подумав — тільки для неї, тільки заради неї...
Він ліг на ліжко із напівспущеними джинсами і вона сама роздягла його, вимасувавши i вилизавши його м’яз, аж доки він не стояв напружено в хижій вертикалі, а тоді полізла на нього зверху сама, налягаючи на розкішний стовп жіночою спраглою хіттю, i він зітхнув i заплющив очі. Йому було приємно, йому було таки дуже приємно зараз. Вони вже робили це, вони все робили з нею, що тільки можна, але зараз саме так було найприємніше, йому не хотілося рухатися i вона рухалась сама на ньому, а він тільки підводився трохи в неї, в такт її рухам, хіть проймала його дедалі більше, і він вже забув про свій настрій, про минуле і майбутнє i тільки чув її рухи, її насолодження ним додавало йому несподіваної сили, врешті хвиля піднесла його і він вибухнув в ній, стогнучи від гocтpoї насолоди, від чогось ніби забутого, занедбаного, що раптом прокинулось i осяяло його єство.
Потім прийшла тверезість, але вже інша. Він відчув, що зараз йому мало, і подумав, який козел, тільки що нічого не хотів, аж ось зупинитися не може.
Але пощо зупинятись, пощо все, все нічого не варте, абсурд, порожнеча, безвість. Є відчуття, ось воно, тримай його.
Він розвернув її тепер на спину, але її втомлене обличчя з запахом горілки відштовхнули його, i він вивільнився з неї, став біля ліжка i розвернув її на живіт, вона покірно піддавалась його рухам, і він поставив її на коліна, оголивши великі круглі сідниці, i зайшов ззаду. Це теж вже було, все вже було, але зараз так було найкраще, i саме так, а не інакше. І він увійшов в неї так.
В такий спосіб він був з нею, але десь i поза нею. Вільно рухаючись ззаду, він вчіплявся руками, аж синіли кінчики пальців, в її сідниці, рухаючи їх на себе і від себе, і вона слухняно подавалась його рухам, приємність заполонювала його чимдалі більше, а водночас виривалась зсередини якась жива хвиля, щось тваринно-підступне, шал самця, вир, за яким вирізнялось провалля, нескінченна пустка, і він рвався вперед через усе це, намагаючись дістатись берега, вчепитись хоч трішки, хоч чимось, хоч якось, але не міг, не спромагався і тому шаленів ще більше в приємності і безпорадності свого сімнадцятилітного знання життя.

Едик кінчав, загарчавши, майже завивши від високого порогу насолоди, як це часто бувало, вигинаючись усією спиною i усім тілом, рвучись у нeї, що судомилась під ним, перед ним і також вила від знеможливої приємности.
Він посмикався ще кілька митей, ліг ззаду на нeї, скоцюрблену навколішках, і лежав якусь хвилину, а тоді встав, вийшов з неї і пішов до ванної митись.
Коли повернувся, Йоланта спала, зсунувшись лише трішки боком на дивані, розкидана, непристойно гола в нижній частині, вона спала.
Хвиля роздратування й огиди, чи не вперше така сильна, піднялась у Едикові.
Однак він підійшов i спробував хоч трішки оправити на Йоланті одежу. Вона забелькотіла щось сонно.
— Виріс хлопчик... піонерський табір це чудово... за кущами, де спортивний майданчик... нічого, що маленький, але... чудовий, мій чудовий син... мій... мені чудово з тобою...

Йому не вдалося перескочити прірву. Тепер він у неї падав. Едик відчув порожнечу, яка запановувала в ньому враз, як мороз вмить сковує тоненьку воду. Пустка в його душі зараз була холодною і прозорою. Йому було до всього байдуже, усе байдуже. Як і він сам собі. Він позирнув на сповиту сном Йоланту, що колись була йому матір’ю, i пішов до своєї кімнати збирати речі.
За півгодини він вийшов з дому, з бажанням ніколи більше в нього не повернутись.

Київ, 30–31 січня 1994