Мадам

Говорячи, вона трохи нахиляється над столиком і глибокий виріз сукні підкреслює її довгу ґраційну шию, і вона знає це.
Рухи її майже автоматичні, вона звикла демонструвати себе. Однаково показовий і помах голови з густою гривою чудового бiлявого волосся, майже, як на відеорекламах, що пропонують шампуні для волосся. Вона поводить головою і звично відкидає волосся назад, проводячи рукою за вухом по шиї, потім ковзаючи тією рукою назад.
Рука знову лягає на столик, я дивлюсь на її руку, на обидві руки, що час від часу хапаються за цигарки, мнучи їх, перебираючи. Але палить вона мало, все ж таки тренер, колишня спортсменка.
Я дивлюсь на її руки і бачу її вік, і не тільки вік, її життя. Руки втомлені, шкіра на них вже дряблувата, вени опуклі, великі.
Я вже не кажу про її очі, великі, гарні, але вкрай утомлені, і хоч обличчя її старанно вималюване і тіні під сірими очима підмазані синькою і майже непомітні, в очах і в обличчі втома. Втома і в рухах, і в голосі.
Хоч це гарна, навіть дуже непересічна жінка, як кажуть, у розквіті сил. Тільки що це жінка певного віку. А отже, викликає інтерес у певного кола чоловіків. А відтак усе решта.
Ми сидимо в кафе. Вже не вперше разом після зміни, вертаючись додому, заходимо пити каву.
Обидвоє працюємо тренерами в басейні «Динамо» вже років з десять. Наш фах — плавання, вчимо дітей плавати, тренуємо підлітків, одне слово, якось ще живемо за нинішніх умов, зарплатні і можливостях. Але тримаємось, бо десь працювати треба.
Роману між нами жодного нема. Ми давно знайомі, але лиш вітались, бо Мадам (так її прозивають у нас віддавна) популярна в колі шикарніших і легкодухіших моїх колеґ. У них там завжди якісь випивки, п’яночки-гуляночки.
Я ж натомість після розлучення веду зовсім замкнутий стиль життя, друзів у мене близьких зараз немає, і ще не до кінця переживши втрату родини, займаюсь музикуванням, складаю сам пісні під гітару. Дещо вже записав і на касети, віддав знайомим музикантам. Одне слово, маю цікаве для себе заняття поза роботою, і окрім братів і їхніх родин, які живуть окремо, нікого загалом близько знати не хочу.
З Мадам із певного часу ми втрапили на одну зміну і на паралельні групи дітей одного віку, отже, працювали разом, ну, і так вже виходить, що розбалакались, якщо можна називати розмовою мої майже завжди односкладові відповіді — так чи ні.
Але вертаючись якось додому, зайшли по дорозі на каву.
Виявилось, що вона не така вже й дурна, як виглядає здалеку, чимось цікавиться й поза чоловіками й гулькамии, щось знає і про кіно, і навіть книги якісь читала.
Отак ми час від часу кавували упродовж двох місяців. Зайшли на каву й сьогодні.
— Я хочу, щоб ти зі мною переспав, — сказала Мадам.
Я витріщився на неї, як на прибульця з іншої планети, що раптово став переді мною. Ошелешений, мовчав, вишукуючи слова для чемної відмови.
— Не відмовляйся, — сказала вона, — я тебе прошу, не відмовляйся! Я знаю, що ти «біла ворона» серед спортсменів. Що ти порядний, чесний, що над тобою підсміюються через це, але ти ведеш свою лінію.
А я ніколи не мала лінії, точніше мала, але лінія зламалась, і я — зламана. Я до тебе не матиму жодних претензій після того, ти можеш кожну наступну мить відмовитись зі мною бачитись. Але я скажу тобі правду — я хочу завагітніти, хочу ще спробувати мати дитину. Але сама.
Я не зможу жити з чоловіком, вже ні з яким, моє життя валиться в прірву, я лишаюсь сама, чимдалі більше мені обридають чоловіки, обридає секс, усе довкола.
Ти — інший. Я хочу, щоби це було від тебе. Щойно завагітнію, виїду. У мене є можливості почати жити в іншому колі, в іншому світі. Ніхто ні про що і не здогадається. Але я хочу мати дитину з порядними генами, з чимось таким у спадок, окрім моїх блукань і загулів, що би ту дитину втримало у нормальному житті.
Я розповім про себе все.
Ти дивовижно вмієш слухати. Відчувається, ти чуєш не лише слова, а й те, що існує поміж словами. Більше того, інколи мені здається, що розумієш більше, ніж я хочу тобі сказати.

Мені стало трохи моторошно. З неї аж променився якийсь невидимий струм, вона вся була, мовби наелектризована, і здавалось, що іскри зараз посиплються з її нервових пальців, з її пухких вуст, з її сірих очей, які дивились на мене, пронизуючи наскрізь, а потім поруч, в далину, якої не було, тобто в себе.
— Я була тоді в сьомому класі. День народження, тринадцять років. Батьки забрались геть, лишивши нам квартиру до десятої вечора, а нас напхалось у хату десь із дванадцятеро. Ну, мама усе приготувала, що могла, а хлопці тихенько запаслись випивкою, і ми собі трішки випили.
Хорохорились, верещали, телевізор включили, а потім — танці. Я вже віддавна цікавилась усім, що стосувалось сексу. Та й усі так. Розмови про це були чи не головними на той час, ну, і кожен спішив похвалитись успіхами, знаннями, досвідом.
У мене була подруга, Ганка. Ми десь собі сіли тоді на гулянці, а вона мені розповідає по великому секрету, що кілька днів тому трахнулась із своїм двоюрідним братом уперше, а після того ще, і ще, йому п’ятнадцять років, і що вона відчула, і як усе було.
Це був удар мені по самолюбству, як кажуть, нижче пояса. Я мовчки і з цікавістю усе слухала, допитувалась, як було, чи боліло, і все таке.
Потім ми знову пішли танцювати, але настрій у мене став жахливий. А водночас усередині мене, в моєму тілі щось ніби розкручувалось, між ногами так приємно свербіло, що цей зуд віддавався в цілому тілі. Я танцювала то з одним хлопцем, то з іншим, усе наші однокласники, такі собі худенькі шибеники, мої однолітки, може, трохи старші, аж тут з одним танцюю і від того свербіння так його під час танцю обіймаю, що аж прилипла до його тіла. І раптом чую, як у нього між ногами щось ворушиться і напружується, як його тіло починає геть влипати в моє, як він із цим напруженням між ногами хоче торкнутися мене дедалі щільніше.
І тут я вирішила. Ходімо, кажу, зі мною. Просто посеред танцю. Він, розгублений і червоний, покірно поплентався за мною, нічого не питаючи. А я собі думаю, якби вибирати, цього б ніколи не вибрала, але саме з таким і спробую, поки нічого не знаю. Аби знати. Далі побачим.
Вийшли ми на площадинку перед квартирою. А ми на останньому поверсі, на восьмому. Далі тільки хід на горище. А між ліфтом і сходами на діл двері, тобто площадинка з ліфтом, далі біля дверей така собі клітинка з вікном і підвіконням, а від неї йдуть сходи вниз. Якби хтось ішов, почути можна одразу ж. На цьому підвіконні ми завжди сиділи, коли батьки вдома, аби про своє говорити.
Коротше кажучи, скинула я штанці, і тягну його до себе. А він — сміх та й годі, як зараз згадаю. Не знає ні як, ні що, ні куди.
Я сама здогадалась. Сіла на тому низенькому підвіконні, а його на коліна поставила, і якраз вийшло по розміру. Він і штани не скинув до кінця, тільки розстібнув і приспустив.
Мені таки страшнувато стало на мить. Але думаю, якщо не зараз, то однаково потім те саме буде. І страшно, і цікаво, і все в мене вже аж підібралось, як почула його руки у себе на органах, то майже почала кінчати, таке задоволення отримала.
Простягла руки і його обмацала, волосся на лобку, ядра і напружений, як дерев’яний, його кінець. Мене від цього ніби електрикою вдарило, і я вже хочу його в себе, просто хочу в себе, це я точно відчула тоді уперше.
Він ніяк не міг увійти, то я схопила його за кінець і сама підвела. Йому лишилось лише трішки натиснути.
Заболіло мені ледве-ледве, але в ту ж мить, як він входив у мене, я відчула таке задоволення, що мене затрусило. Себто я кінчила, щойно він увійшов. Він перепитав — чи мені боляче.
Я ледве могла відповісти, але хотіла його рухів і почала сама рухатись, тягнути його на себе, в себе глибше і глибше, обвила його ногами, цілувала його невідривно губи в губи, і він також почав рухатись в мені вже в певнішому ритмі, і за кілька хвилин я знову почала кінчати, і він теж, і це було таки прекрасно. Ще ж і його конвульсії, його спазм, його харчання і тремтіння в мені, зі мною...
Потім ми вдяглися і пішли до гостей. Танцювали, пили ще, гуляли, але я вже була інша. Я вже все знала. Я знала, чого я хочу, я знала, де моя сила. Той хлопчик ходив за мною цілий вечір, як тінь, зазирав мені в очі. Але я не призначила йому побачення назавтра, як він хотів, і ніколи більше з ним нічого не мала.
Він так і не зрозумів, чому і як це сталось у нас. Але я знала.
На другий день після школи я вийшла у двір. У нас гарний двір, чотири великих будинки, всі один одного знають з дитинства, одне слово, ми всі свої.
Ну, і в нас у дворі була тоді своя козирна компанія, до якої ні я не належала, ні жоден із моїх однолітків.
Це були четверо хлопців років по п’ятнадцять-шістнадцять, що перейшли у десятий клас і дивились на нас, як на малявок.
Зіркою там був Гліб Курченко, гімнаст-першорозрядник, але до того рідкісний красень.
Треба сказати, що коли такі хлопці стають дорослішими, то краса їхня юнача доволі в’яне. Але у своїх п’ятнадцять років з ідеальною фігурою, м’язами, світлим кучерявим чубом і темними очима під темними бровами, ще ж і з довгими віями, Гліб був — щось неймовірне. Уся жіноча половина школи вмирала за ним, та й хлопці усі хотіли з ним дружити.
Була десь година п’ята чи шоста вечора. Хлопці вийшли у двір поспілкуватись. Я дивилась із вікна.
Спустилась униз і підійшла до хлопців.
— Можна тебе на хвилинку, — звернулась до Гліба.
— А що? Кажи тут.
— Ні, це секрет, тільки для тебе!
— Ну, добре! — ліниво потягнув Гліб.
Ми відійшли трохи.
— Ну що, кажи?
— Я маю показати тобі щось дуже важливе і цікаве. Не пожалієш. Я піду в підвал, а ти йди за мною. Там покажу.
Я пішла перша. За кілька хвилин почулися кроки. Це був Гліб. Він спустився униз і зайшов трохи вбік, там стояли ящики. Коли дощило, хлопці часто сиділи тут.
Він підвів погляд і отетерів. Хоч у підвалі було темнувато, але видно було, як кров вдарила йому в обличчя.
— Ти що?
Я стояла перед ним гола. Сукня моя лежала на ящиках.
— Ходи до мене. Швиденько.
Він нічого не знав, нічого не вмів, а я вже трішки щось знала. Я розстібнула йому ширіньку і взяла його рукою за стрижень. Він затремтів, і чоловічість його вмить налилась мало не залізом. Він сам скинув штани до колін, хапаючи мене ускрізь, цілуючи взасос, тремтячи, а я вже знала, що він не вміє, і знову, як тоді, першого разу, підвела його стрижень до себе. Він натиснув, увійшов, і я зойкнула. Він був багато більший, він був старший, сильний, гарний, і він хотів мене.
Він кінчив швидко, але я встигла з ним.
Гліб устав і дивився на мене іншими очима, зовсім іншими. Потім обійняв мене, притис до себе і сказав:
— Ну, ти щось неймовірне! Диво із див!
Я мовчала.
— Слухай, — сказав він, — мої батьки йдуть у кіно на сьому годину. Приходь до мене.
Він хотів ще. Я теж.
— Добре, — відповіла я.
Доки батьки були в кіно, ми встигли ще двічі.
Тепер ми обоє були голі, я вперше відчувала чоловіче тіло цілком на собі, близько зливалась із ним. Він-бо набирав сили і розмаху з кожним разом. Уже мені не здавалось затісно, коли його стрижень входив у мене, я була щаслива, коли він входив, я прагнула, здавалось, щоби він узагалі не виходив з мене.
Ми були змучені, але щасливі.
Десь із тиждень ми займались цим щодня по кілька разів.
Всі знали, що в нас роман, я стала популярна у дворі, особливо в компанії хлопців. Бо ж Гліб не міг не похвалитись хлопцям, що ми трахаємось з ним, а я не особливо ховалась.
Так ми трахались кілька місяців.
Батько Гліба був військовий, і навесні його несподівано перевели у Сімферополь. І Гліб поїхав.
Я плакала за ним, він теж дуже переймався, але щойно він поїхав, втішати мене взявся Вовка Зантарія. Батько його абхазець, мати — українка, він народився у Києві, але з походження абхазець і навіть мову абхазьку трохи знав.
Вовка був старший, йому було вже сімнадцять, а мені чотирнадцять. Трахнулись ми вперше на дитячому майданчику в кущах на лавці.
Вовка був доволі волохатий, і від нього якось пахло дорослим, більше, ніж від Гліба. Стрижень у нього був ще більший за Глібів, і він мав уже якийсь трохи досвід, хоч і дуже невеликий, судячи з його рухів.
З ним було теж добре, але з Глібом було мені краще. Гліб був тендітніший, гнучкіший, сказати б, цнотливіший. Хоч і виробляли ми з ним усе, що тільки на гадку спаде, і в позах, і губами, і як хочеш. Він був ненаситний, як і я.
Вовка був іншого складу. Він перебував у акті довго, повільно. Вкладався в акт усім єством так, що заводився на другий раз тільки через якийсь час, мусив спочити, аби знову вибратись на отакий довгий, поважний, сказати б, солідний ритм.
Мені імпонувала більше хлопчача невситимість.
Але загалом трахатись я любила і робила це реґулярно.
У мене є брат, на два роки молодший. Ми спали з ним в одній кімнаті з дитинства, а батьки в іншій. Коли я почала трахатись з Глібом, то Женька геть збісився на мене. Присікувався до всього, дратувався, одне слово, жахливо ревнував.
Ми ж з одного сімені, значить, і він такий дурний до сексу, як і я. Я його трахнула вперше, ще коли Гліб не поїхав.
Посварилась з Глібом, не трахалась тоді, прийшла додому рано і вляглася ніби спати.
— Ти чого сьогодні так рано? — Женька питає.
— Спати хочу, і все тут!
— Неправда, мабуть, посварилась із тим своїм кудлатим трахальником?
— Спи, чого ти до мене вчепився?
— А, може, мені заздрісно, що ти з кимось уже трахаєшся, а я — ні!
— Та ти ще малий!
— Нічого не малий, ось іди помацай, побачиш, чи такий вже малий!
Тут у мене думка й виникла. А чого йому онанізмом займатися, коли можна трахатись, поки в мене бажання — хоч відбавляй!
Я встала і пішла до Женьчиного ліжка. Він раптом затих, як миша. Я сіла на ліжку і відвернула ковдру. Він був голий, і стрючок у нього стирчав прямовисно, як антена.
Малий, але нічого.
Я лягла на нього і втягла його на себе. Він тремтів, пітнів, але з першого ж разу трахався добре. Хоч і малий стрючок, але все його тіло було мені приємне, приємніше за інших, і кінчав він уперше так сильно, що я, не сподіваючись, кінчила разом з ним. Він захотів ще раз буквально за кілька хвилин, я хотіла вгамувати його — де там!
Цього разу він входив в мене вже якось впевнено, і я піддавалась його рухам, дивуючись, що вони одразу ж такі точні, як у Гліба за півроку.
Я не вважала, що зраджую Гліба, бо це ж брат, це так — забава, аби добро не пропадало, поки що. Потім найде собі своє, і йому легше буде жити.
Варто сказати, що Женьчина доля склалась значно краще ніж моя. Він рано одружився, ще двадцяти не було. Закохався всмерть у свою колишню однокласницю, яку зустрів після війська зовсім іншою, ніж у школі. І став порядним, добрим сім’янином. Закінчив політех, дисертацію захистив, вліз у комп’ютери, фахівець. І бабки заробляє непогані. А дітей — четверо!!! Двоє одне за одним і двійня. Так що відробив за нас обох! Видно, вона йому дуже підійшла і в сексі, і в усьому.
Ну, а зі мною трахався тоді щодня, я вже від нього спасу не мала один час.
Якось уранці поліз, свиня. Вже йому було десь чотирнадцять із гаком. Я ніби й не хотіла, ще не зовсім прокинулась, а він зі своїм стоячим стрючком уже на мені. Треба сказати, що за короткий час він виріс у корені дуже сильно, мабуть, від реґулярних вправ, хоча сам був худий, як завжди. Ну, але ж гарний хлопчик, нічого не скажеш, таки мені пара.
Коротше кажучи, тільки ми почали, аж тут мама в двері стукає — вставайте, вже десята година. А це субота була.
На щастя, я батьків попередила — не заходити до нас без стуку. Ми вже дорослі, мовляв, може, хтось бути роздягнений
Завмерли ми. Я кричу — я вже вдягаюсь, зараз вийду, мамо, почекай!
— Швидше, — каже мама. — Вже сніданок готовий.
А той свин і не чекає, щоб мама пішла, і далі вже ганяє в мені свого стрижня. Я хотіла розсердитись, аж тут почала кінчати, і він теж, і так було млосно-солодко, що аж сил не було. Чи то від страху, чи зранку так, чи ще щось, але вийшло так, що аж зараз пам’ятаю.
Я усі свої найвищі оргазми пам’ятаю. Приємно згадати, бо в цьому сила життя, піднесення, вихід за межі будня...
Певне, ти мене зневажаєш за брата. Але ж йому було добре. Мені було добре, я не мала десь бігати, коли в мене тимчасово хлопця не було — все було в хаті.
І те, що я його вивчила і як вивчила, йому тільки на користь пішло, як бачиш.
Він, щойно виросло в нього бажання, дістав сексу, скільки хотів, натрахався до армії по самі вуха, і секс відтоді не був для нього ні таємницею, ні свинським тупим бажанням, ні спробою чи способом вивищення. Він усе спізнав заздалегідь.
Трахатись з іншими дівчатами почав десь років у п’ятнадцять, але ми свої вправи не припиняли, тільки вони стали значно рідшими.
Але вдома, знаєш, як це бувало — батьків десь нема, заходжу в кімнату, щось там роблю при столі або ж так само на кухні, а він ззаду хап мене, і між ноги рукою. Знав уже, як. До клітора дістався, палець запустив, і я вже не можу не піддатися, а він просто нахиляє мене, спідницю задер, труси вниз, ще мить — і вже вставив, і поїхали. Мама щойно з магазину приходить, а ми вже потрахались і сидимо, телевізор дивимось, такі смирні, такі слухняні...
Шкода мені було, що він виріс. Ставав інший, зовсім інший. Перед армією якось ми взялися з ним за старе, я чую — на мені дорослий чоловік лежить, і все в нього доросле, і запах, і волоссям поріс, і голений вже, і рухи в нього інші, і тіло — не впізнати.
Після війська ми вже нічого з Женькою не мали. Ми були дорослі окремі люди.
Але те, що між нами було, нас зріднило більше, ніж брата з сестрою, ми й зараз віддані одне одному дуже й дуже. Він страшно за мене переживає, переймається, що я й досі не заміжня, і все таке...
І любить мене, і я його теж.
Женька допоміг мені володіти собою. Коли я мала його в хаті, то не була голодна, не шукала сексу, аби лиш відчути. Я шукала те, що хотіла, я обирала жертву і мала її завжди.
Я була гарна. У чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцять я виглядала водночас і юною, і дорослою. В мене є знимки, колись покажу, як буде бажання. Я знала, що на мене дивляться хлопці і чоловіки будь-якого віку, і я могла вибирати.
Не забудь ще, що я займалась плаванням, вже пішла під перший розряд — змагання, поїздки, тренування.
Бачила якого-небудь гарненького хлопця і вирішувала — буде мій. І був. Завжди був.
Розумієш, я почувала себе могутньою. Чоловік завжди був при мені, я володіла ним. Він чинив те, що я хотіла. А особливо хлопець, юний хлопець.
Гадаю, ти мене розумієш.

Я бачила, як ти працюєш з хлопцями, з юними спортсменами, який ти уважний до них. Ти їх просто любиш.
Я думаю, що ми з тобою маємо схожу психіку, в чомусь дуже схожу. Я лиш дозволила собі любити хлопців, а ти — ні!
Та не жахайся, я тебе ні в чому не звинувачую, я тебе жалію! Ти хотів би любити ці юні створіння так, як я, мати право відчувати їх, торкатися їх, і не бійся — ти не один, серед тренерів дуже багато таких. Тільки — не вільно чоловікам, вони бояться, що вони не сподобаються молодому, що вони в чомусь гірші за нього, і тому напускною брутальністю і псевдозневагою вони часом і принижують молодших. А насправді тому, що не можуть їх любити.
Ти ж займався психологією, якусь дисертацію почав було робити — чому кинув? Зайшов кудись не туди у своїх побудовах? Настрашився когось, чогось? Чи себе?
Бачиш, як воно у житті. А я от заклинилась на хлопчиках також. Я тому і заміж не могла вийти. Бо ж повинна була виходити за дорослого чоловіка, а не за підлітка.
Після Вовки Зантарії, який поїхав вступати до університету в Сухум, де жили родичі його батька, я вже доволі довго не мала сталого хлопця. Трахалась вдома з Женькою — для охолодження, і вибирала собі час від часу нову жертву.
Яких тільки не було в мене гарних хлопчиків! Найкращі, найгарніші, найприємніші, яких лиш можна собі уявити — всі йшли за мною покірно, як кролики за удавом, підкорені силі сексуальної можливости, бажанню ствердження, просто бажання мати, знати, відчувати, бути. Так, так саме через оце — відчути власне буття.
Я забирала їх у батьків і друзів, у тих, кому вони подобались, і тих, хто їм подобався, я знала, що можу заволодіти кожним юним красенем щойно захочу.
Отак проходжу двором, а мені вже років двадцять, я студентка інфізу, бачу — сидять хлопчаки, і один чорнявий, міцненький такий, усміхнувся чомусь, і геть ніби сонце засяяло, така чудова усмішка.
На вигляд років більш-менш чотирнадцять — мій улюблений вік, десь до сімнадцяти.
Я зупинилась і спостерігаю за ним. Там ще кілька підлітків сиділо. Він, однак, відчув мій погляд і зиркнув на мене, а я кивнула йому — йди сюди.
Підходить. Бачу ближче — височенький, зграбний, приємний.
— Є справа до тебе, — кажу.
— До мене? Справа? — і сміється. — Уважно вас слухаю.
Жартує отак.
— Ти мені дуже сподобався і я пропоную тобі зі мною трахнутись.
Він стає багряний, не знає, що сказати.
— Ходімо зі мною, я живу поряд. За годину будеш вільний і станеш мужчиною!
Чи ти собі можеш уявити, що таке жіноча сила? Уяви собі його стан, його розгубленість і бажання, його страх і розуміння, що за два рази так не буває, і врешті — отак от зразу, зараз...
Звичайно, він пішов. Я вже мала квартиру на той час, маленьку однокімнатну, але свою. Натрахала, можна сказати, на квартиру, але дістала.
Зайшли. Він став у коридорі ніяковий, не знає, куди руки подіти.
Я кажу, заходь у ванну, вмийся, руки помий і приходь у кімнату. Він там довго вовтузився, аж заходить до кімнати, а я на дивані в халаті. Під халатом — нічого.
Я сідаю, і халат напіврозкривається, виголюючи частину грудей і ногу майже до паху.
Хлопець знову червоніє, але цього разу вже з іншого.
— Як тебе звати?
— Костя.
— Підійди до мене.
Він підійшов і я почала розстібати його штани. Він не ворушився, завмер, доки я не стягла з нього штани до колін, а тоді засунула руку під спортивні труси і знайшла ледь живий його стрижень, зовсім не готовий, однак, трохи ожилий вже під моєю рукою.
Я роздягла його зовсім догола, вклала поруч, і він заплющив очі, а я почала гладити його юначе тіло і подумала, який він прекрасний у цьому віці. Він — енерґія юні, паросток, початок, цвітіння, сила землі. Потім усе це щезне. Майже у всіх щезає. Але зараз — це диво світу, потужність юної пристрасти, яка щойно будиться, як вогонь у приспалому вулкані.
Із заплющеними очима він лежав, як прекрасний ангел, на обличчі його було якесь щасливе страждання. Падіння ангела. Гріхопадіння завжди солодке...
Я нахилилась і почала цілувати його тіло, від грудей і нижче, дійшла до кущика темного волосся в паху і до самого стрижня. Взяла його до вуст, і навіть запах його був ще первісно-приємний, солонувато-солодкий, я оголила голівку і пішла язиком по стрижню, і він застогнав, вигинаючись в хребті, стрижень його вмить став залізним і ще за мить вулкан вибухнув у мене, а хлопчак корчився піді мною на дивані, і смак його сімені вулканічно-гіркуватий, і тепло його паху, і твердість його стрижня вдарили мене раптом так, що я теж кінчила, хоч він мене й не торкався. А я отак от кінчила, тримаючи в роті його стрижень.
Я довго ще облизувала і пестила його язиком, а коли врешті випустила і лягла поруч, віддихуючись, він відвернувся на бік до стінки, вочевидь засоромлений, розгублений. Все було так раптом.
— Нічого, — сказала я. — Це й краще, що ти так кінчив спочатку. Зараз перепочинеш, і все буде гаразд. Це буває, не переймайся.
Він повеселішав і знову перевернувся на спину, потім до мене на бік. Я взяла його руку і поклала собі на груди, але він мандрував уже моїм тілом сам, обмацуючи, торкаючись, невміло і старанно пестячи. Не зчувся, як його стрижень вже стирчав готовий, і я потягла його на себе, обвила ногами і, взявши рукою, я вже звикла так робити, вставила його в себе.
Це був один з найсолодших моїх хлопчиків.
У ньому виявились жага і пристрасть на рідкість, і вкладався він у мене так, що я пригадую таким тільки Гліба і свого брата до порівняння. Але Гліб був першим, а Женька — просто брат.
А це був хлопчик, я при ньому була вже доросла жінка — перейшло за двадцять, а йому чотирнадцять.

Розумієш, я знала багато чоловіків, доволі багато, щоби мати можливість щось із чимось порівнювати.
І ось що тобі скажу. На загал чоловік — просто кобель, бик, самець, точніше сказати, просто хуй. І з нього пре насильство зсередини, через яке він хоче довести насамперед собі, що він повноцінний, він хоче ствердити свою силу, свою дурну чоловічість через оцю брутальність, через зумисну грубість.
Ти знаєш спортсменів. Жодного серед них я не мала нормального, розумієш?
Кожен із них фальшивий, бо він, як тобі сказати, він собі не тотожний. Він і форма, яку він зображає — дві різних речі, і тому він пнеться і пружиться, надимається, а ткнеш пальцем — бульбашка лопає, пшик і все.
Такий думає, як у нього стоїть, то він вже король. А він — поц, і все тут, просто козел! От у кобеля, так у того завжди стоїть, бо там хрящ. То що, пес має бути вищий за людину, чи будь-яка інша тварина вища, в якої у самця хрящ у статевому стрижні?
Я збагнула вже доволі пізно, що в чоловікові повинна також бути жіночість, я маю на увазі не жіноподібних поциків, а сильного чоловіка, який може собі дозволити бути м’яким і слабким. Але — дозволити! Який керує собою, але не є псевдо, не намагається вдавати когось, а просто є.
Тому я, пізнавши секс з чоловіками, повернулась до хлопців.
Бо підліток ще чесний, бо підліткові ще не потрібно суспільно нічого нікому доводити. Тобто, він має право ще не доводити. Бо йому ще прощається, якщо він чогось не знає, чогось не вміє, щось ще не спізнав. Він має суспільне право бути слабкішим, хоч і прагне сили і пізнання, але дозволити собі бути слабким, визнатися у власному невмінні не може.
Підліток — ще концентроване бажання, непомильно чиста сексуальна потреба, стрижень його ще чесний, бо одномірний. Коли у хлопця рано починається статеве життя, він ще не знає, де сексуальний потяг, а де почуття. Все мішається, він егоїст, але одномірно чесний в цьому егоїзмі. І це приваблює, це велика енерґетична сила, якої потім той самий хлопець не має, відколи починає брехати не тільки своїм одноліткам про подвиги чи мамі про оцінки в школі, а собі брехати, перед собою й іншими вдавати вибудуваний, фальшивий образ, якого не існує насправді. Це той, яким би він хотів бути.

Не дивись, що я так тобі усе розписую. Мені тридцять чотири роки. Я знаю це двадцять років, багато думала і шукала в собі й довкола, і намагалась вийти із зачарованого кола, яке собі створила, і тому, що не могла, тому й книги читала і шукала, шукала, шукала... І зараз шукаю отут, поруч з тобою.
Я було вирішила зав’язувати з цими хлопчаками, шукати собі когось і виходити заміж. Мені стукнуло двадцять п’ять, вік, м’яко кажучи, для жінки перехідний, і я натрапила на високого, симпатичного хлопця, трохи молодшого за мене, він щойно закінчив педінститут, працював вчителем, а потім десь у профспілках, ну, такий, знаєш, симпатичний бюрократ, в костюмі, при краватці, худорлявий.
Одна моя приятелька, коли побачила його, то скривилась — оце то й всього, отаке-от півхуйчика! Але я вже захопилась ним. Ми гарно трахались, сказати б, нічого особливого, звичайно, але він мені подобався, і я вкоськувала свої пристрасті, і минуло десь із півроку, ми зустрічались реґулярно, в нього теж була своя квартира, так що все було в нас добре.
Я звикла до нього, а він просто прилип, ми щодня передзвонювались, якщо не бачились увечері, і він зі мною у всьому радився, геть у всьому, і що купити, і що на роботі, і що їсти, висповідався, що у нього й де болить.
У нього є батьки. Мама його отак от і виняньчила. А тепер я відчула себе з ним чимось на зразок мами, тільки ще й з траханням.
Він поставав у ролі хлопчика, а я — в ролі старшої жінки. Це назагал ніби пасувало до моїх забаганок.
Щоправда, це я потім заналізувала. А тоді вважала, що ми чудово розуміємось і зможемо жити разом.
Однак стався у нього несподівано нирковий приступ. Спазми, болі, страху натерпівся, і з того всього поїхав на води у Трускавець. Ну, і я обіцяла за пару тижнів до нього вирватись на кілька днів.
Саме середина травня, погода чудова у Києві цвітуть каштани, а мій додік — у Трускавець.
Я ледве дочікуюсь цих двох тижнів, поки мені дали на кілька днів обіцяний відгул, і їду до нього.
Ні з ким я в цей період, окрім нього, не трахалась, і думок не було. Можна сказати, що закохалась. Він поїхав, а мені й не дуже ніби й треба трахатись. Перечекаю пару тижнів, нічого не станеться. Я не повідомила його, що виїжджаю, хотіла зробити сюрприз. Жив він у готелі «Трускавець», неподалік вокзалу. Приїхала і речі свої лишила в камері схрону на вокзалі. Чого маю з ними вештатись. А може, він десь на процедурах чи гуляє. А так — я вільна.
Приходжу до готелю, кажуть — у себе, в номері. Я на ліфт, серце мені радісно калатає, усміхаюсь, передбачаючи його здивований погляд, коли він мене побачить, його радість і наші обійми, підходжу до дверей, але щось мене втримує від стуку.
Прислухаюсь, прикладаючи потім вуха до дверей, бо чую з маленького номера звуки дуже мені зрозумілі і знайомі.
Не знаю, хто там з ким трахається, але стогін і зітхання в усіх інших випадках лунають не так.
Врешті стогін і зітхання зливаються в голосний довгий стогін-виття і крик-зойкання. Потім усе затихає. Кінчили.
Я чемно чекаю ще кілька хвилин, аби дати їм спочити, бо ж додік мій завжди довго спочиває після акту.
А потім стукаю у двері.
— Хто там? — лунає невдоволено і мляво його голос через деякий час після моїх енерґійних стуків.
— Це я! — кажу, вчуваючи все безглуздя того, що діється, і насамперед своєї ролі. Через кілька хвилин метушні він відчиняє двері...
Стояв якийсь, сказати б, зім’ятий, розгублений, ще й у спортивній куртці навиворіт. Смішно.
— Може, підемо пройдемось спершу, я спав, у мене якось... в голові шумить... Ти коли, власне, приїхала?
— Йди і надягни куртку як слід, ти одяг її навиворіт, і на ногах в тебе лиш одна шкарпетка. А потім, як же ти лишиш свою приятельку саму в номері? Отак от і кинеш? Чи, може, то в тебе приятель? Врешті, байдуже, я ж людина без упереджень. Бувай здоровий!

Я пішла геть. Він спробував було щось пояснювати, але з усієї цієї історії виринало щось геть мерзенно-бридке. Не в тім справа, що він когось там трахав чи його хтось. Врешті, я могла нічого не знати. Та навіть і тепер на щось прикрити очі.
Справа була в ньому. Я зиркнула на нього — і мені стало гидко. Таки півхуйчика, моя подруга мала рацію. З ним далеко не заїдеш. От і все.
Я пішла в ресторан, повечеряла якось і випила грамів двісті коньяку, дуже вже мені було паскудно. Поїзд на Київ йшов наступного дня вранці. Я знайшла номер в готелі — на ніч, купила цигарок і пішла собі Трускавцем по вулиці угору, аби подалі від великих санаторіїв, туди, де просто живуть місцеві люди.
Вже сутеніло, я йшла підвипита, без цілі і без усяких бажань. Прагнула, аби лиш цей день закінчився, аби вже настав ранок, а потім ніч, а потім — вже Київ. І там я маю своє місце.
На якійсь із вулиць біля двоповерхового дерев’яного, але доволі великого будинку мою увагу привернула зграйка підлітків. Вони сиділи на лавці у глибині невеличкого садка, що далі виходив до іншого будинку. Я їх одразу б і не помітила, якби вони голосно не говорили і не курили. Бо у сутінках світились вогники їхніх цигарок.
Я зупинилась, а тоді підійшла до них і попросила вогню. Запальничку мені підніс височенький довговолосий хлопчина в синьому спортивному костюмі. Подаючи вогонь, він усміхався. Був доволі симпатичний.
— А що ви робите? — спитала я.
— Нічого, — здивувався він. — Просто сидимо, розмовляємо.
— Можна, я з вами трохи посиджу? Я нікого тут, у Трускавці не знаю. Щойно приїхала, оце пішла гуляти, а самій — нудно.
— Будь ласка, — зніяковів хлопець. І я пішла за ним до лавки. Їх було п’ятеро. Я запропонувала свої цигарки. Мої були імпортні, хлопці радо погодились.
Я роздивилась їх. Кожен був по-своєму приємний, один, може, здався мені менш цікавим, звичайним, але ж і цьому було не більше п’ятнадцяти.
Я зважилась.
— Курите, то мабуть, і п’єте вже потроху?
— Буває, — розважливо відповів отой в спортивному костюмі. Він, вочевидь, був із них найактивніший.
— А дівчата як? Є такі можливості?
— Ну, як вам сказати... — потягнув той у спорткостюмі.
Хтось захихотів.
— Ми ще молоді, не все так просто.
— А якщо вам запропонують спробувати навчитись? Не забоїтесь?
У Ростика, на вигляд наймолодшого, худенького чорноокого, що жив напроти, були ключі від сарайного типу прибудови, де місцеві господарі часом також тримали відпочиваючих.
— Ми туди ходимо на посиденьки. Його батьки не заперечують, навіть коли знають, що ми там.
Пішли туди.
Я розуміла, що чиню якесь безглуздя, що це абсурд, але зупинитись не могла. Я повинна була переступити через цей Трускавець.
Там стояло ліжко в маленькій кімнатці. Перед нею були сіни, ще менші, але досить, аби всіх умістити.
Я не роздягалась вповні, лише скинула бюстгальтер, заголила груди і стягнула трусики.
Перший був Гнат, отой в спорткостюмі.
— Не соромся, — сказала я. — Скидай штани — і сюди.
Він був готовий, щойно я торкнулась його стрижня. Одразу ж і собі поліз мені межи ноги, незграбно шукаючи отвору, важко дихав, починав сіпатись під моїми руками, і я потягла його на себе, вставила, і він зарухався якось по-звірячому. Такий міцний і гострий стрижень він мав, що мені аж боліло трохи від його сили. Тіло Гнатове звивалось, гнучке і пружне, руки тримались за груди, він, власне, на них спочатку опирався, а потім ліг на мене вповні, я обвила його ногами і за хвилину судомних рухів, він вже кінчав, тихо вискнувши і впиваючись руками мені в спину так, що стало геть боляче. Ще, і ще, і ще кілька рухів. Усе. Він підвівся, натяг штани і вийшов, похитуючись.
Другим був маленький Ростик. Цей нагадав мені велике кошеня. Його хотілось погладити, і я його погладила. Він швидко роздягався, а я вже хотіла негайно його в себе, бо не кінчила з Гнатом і прагнула продовження.
Було дивно. Так відразу в мене ніхто не входив. Інший стрижень, може, навіть більший, у кожному разі в головці, увійшов у мене радісно і легко, і я гладила і пестила це велике кошеня, яке так старанно смикалось в мені, і раптом перетворилось у великого сильного кота, у самця, у справжнього сексуального партнера, і я почала кінчати разом з ним, втягаючи його в себе, зливаючись із ним. Поглинаючи його юну силу, його перший раз, його фонтанну енерґію, його самість, якої було розкішно багато.
Звісно, я кінчала раз на двох, бо ці акти були короткі, але відчувала себе повною сил, бо в мене входила міць оцих хлопців, сила пристрасти першого разу, ота вибухова енерґія, яка народжується найвищою саме в такому віці.
Льоня був найстарший, йому було вже п’ятнадцять з половиною. Він від Ростика різнився разюче і тілом, і величиною стрижня, й волосся було на його тілі більше, і був він важчий. Але енерґія і з нього виривалась гостра й потужна, і рухався він у мені, може, й неоковирно, але старанно й тремтливо водночас.
Потім прийшов Максим, отой, що видавався мені нецікавим і звичайним. У нього виявилось чудове тіло спортсмена і сила в корені більша за всіх. Він навіть спромігся сам вставити свій стрижень і працював ним шалено, самозабутньо. Йому мало виповнитися п’ятнадцять за два місяці, і він чувся вже на переході до старших віком, він уже хотів, аби його вважали старшим, але зараз — в нього це було вперше, і він поспішав, старався і вчився водночас.
Юрко мав косуваті очі, як у китайця, якийсь із його родичів був з азіатів, хоч усі решта були місцеві, і Юрко чувся місцевим і тільки. Мабуть, він був найгарніший з усіх, бо ця східна кров додавала йому іншости, врівноважувала слов’янську широколицість. Юрко вочевидь боявся. Хоч так само тринадцятилітній, як і Ростик, він геть тремтів.
Я вже кінчила двічі і не гналась далі у цю мить. Бувало таке й раніше.
Я вклала Юрка, роздягнула його сама, і взяла язиком його кінець, погладила, перебираючи пальцями його ядра і стрижень, вклала усе в рот і завмерла на мить, чуючи, як росте й напружується його чоловічість. Відпустила з рота сталеву пружину і подивилась на хлопця. Його очі зорили в мене майже благально, і я повернула його на себе, за мить він увійшов в мене і рухався гостро й глибоко, нервово і нестямно, так, що здавалося все його єство в мені зараз, увесь він зникає, перетворюючись в один стрижень усередині мене, який рветься в глибину, в прапочуття, в позасвітнє і позахмарне, і позалюдське, десь у глибини чи не космічної свідомости.
Я кінчила з ним могутньо і тріумфально, я кінчала так сильно, як рідко коли, я чулася щасливою і не хотіла відпускати його з себе ще довго, довго.
Але врешті мить минула, і він підвівся, дивлячись на мене голу перед ним, потім нахилився і поцілував мене. Він був найбільший мужчина з них усіх, найсильніший, може, з нього буде колись той рідкісний тип, що не показує, а просто є, і це буде щастя і йому і тим, хто його любитиме.
Зайшов Гнат.
— Ще раз, — сказав він. — Треба ще раз. Ми не встигли відчути нічого. Все так швидко.
Справді, минула десь година, і тільки.
Я почувала себе добре. І вони пішли по другому разу. Усі.
Тепер я вже вчувала зміну, щойно другий раз, але юні стрижні вже рухались впевненіше, вже знаходили місце для рук і ніг зручніше, вже входили якомога глибше, затримуючись всередині, вже вирізнявся в кожного інший почерк, інший стиль. Це було і важке і чудове відчуття — міцні стрижні, що один за одним входять у твоє тіло, ця насолода, яку дістаєш від забороненого, від переступання межі, від того, що грішиш і щасливий в гріху, від того, що їм добре і тобі добре, і весь світ зараз не має значення, коли рухається людська машина, видобуваючи найважливішу з усіх енерґій землі — енерґію життя.
Я кінчила тепер вже не знаю скільки разів. Напевне знаю лише, що, коли знову прийшов малий Юрко, я відчувала себе дещо втомленою, і тепер він повів гру. Він роздягся сам, він гладив мене і пестив, він спершу поклав руку мені на груди, а тоді посунув її між ноги, і потім ліг зверху, боляче впираючись мені своїм гострим стрижнем в живіт, потім підвів мені ноги і стрижень ліг туди, куди належало, він пошукав, скеровуючи його рукою, і йому вдалося. Я не ворушилася.
Тільки коли він увійшов в мене, вже втомлену від усіх попередніх, мені ніби трішки засудомило спочатку. Потім однак стало добре, краще, ще краще. Ні, в ньому таки був біс, я вже почала рухатися й сама, я рухалась в такт його рухам, ми рухались разом, я хотіла його, саме його, тільки його зараз, втягнути в себе, назавжди відчувати його, завжди любити його, завжди мати його, завжди, завжди, завжди...
Нічого не буває завжди, ніколи і нічого. Все брехня. Тепер я знаю це.
То була лиш мить, яка видовжується у завжди. Юрко лежав на мені знову довго, потім встав зморений, поцілував мене знову і вийшов.
Я вдяглась, вийшла з сараю. Вони сиділи усі під дверима і курили. Я попрощалась із хлопцями і пішла до готелю. Вони розгублено мовчали, а я не могла і не хотіла їм нічого пояснювати. Вони ж не посміли питати.
Я гепнулась у готелі на ліжко і проспала до ранку, роздяглася вже десь лиш серед ночі.
У поїзді я знову залягла спати і вдень, щось перекусивши, знову спала аж до самого Києва.

Відтоді виходити заміж я ніби й не збиралась. Хлопчиків у мене бувало, бувають й досі.
Але я помітила одну річ. На мене вже не дивляться так, як раніше чоловіки усякого віку. Я старію. Я вже дама, Мадам, як мене тут називають, бо я ношу отакі капелюшки з широкими крисами. Хлопчики вже починають боятися, більше ніяковіти зі мною, бо в часі ми більш віддалені. Я можу бути їхньою мамою й навіть старшою за неї, я скоро буду їм або непотрібна, або це для мене буде важко, дуже важко, принизливо. А тоді прийде час, коли й не кожен чоловік на мене почне кидати оком, не кожен захоче одразу лягати зі мною. Я відчула, що старію і програю, мій друже.
Я починаю платити за рахунком життю. Надто широко й бездумно я жила!
І тому, поки ще не пізно, я хочу мати дитину. Нормальну, хорошу дитину від хорошого батька. Я гадаю, зможу дати їй усе те, що я знаю про життя, те найкраще, що лишилось в мені від моїх коханців-хлопчиків. Бо я дістала від них багато. Тільки колись я марнувала це, а тепер я збираю назад. Якби ти собі дозволив любити їх, ти дістав би від життя значно більше, ніж маєш, але тепер і ти не можеш вже переступити межу. Так і живеш, не спізнавши бажаного щасливого злиття енерґій.

Я зумисно тобі все розповіла, бо я знаю, ти розумієш, ти нікому не скажеш, бо ти порядний такий, чесний додік. Більше того, у моїх розповідях є певна частина того, що тобі приємне, що тобі цікаве, що вабить тебе і відштовхує водночас. Бо ж ти десь у глибині душі хотів би, може, бути на моєму місці, хотів би бути з ними, хоч із кимось, хоч якось, та не міг, не зміг.
Але саме тому ти зможеш, ти навіть захочеш зі мною лягти, бо тепер ти знаєш про них усіх, бо зі мною ти станеш хоч на мить ніби одним із них, зіллєшся з ними всіма в одну цілісність, в одне просторе, могутнє енерґетичне поле довжиною в двадцять років. Уявляєш, скільки цих підлітків — і ти це завершуєш, ти з ними разом, ти — один з них! Я бачу тебе. Я бачу, що вирахувала тебе точно, дуже точно.
Варто було мені зиркнути, як ти геть невинно поклав руку на плече тому хлопчикові, і цього було досить. Мені було досить, щоби знати, що ти розумієш мене.
Може, ти й сам не знав, чого хочеш, може, ти не смів собі зізнатися, затлумив свої бажання, заштовхав їх у далекий куток, намагався не чути їхнього голосу. А може, й чув і знав, і страждав від неспроможності їх виявити. Яка різниця! Мені байдуже. Я не допитуюсь в тебе, що ти хотів, як ти хотів, та, врешті, і чи ти мав щось чи не мав. А може, мав?
Я розповідала і бачила твої очі, твої руки, твої губи, які ти обкусав геть усі, доки я сповідалась тобі.
І я знаю, що саме через те, що я отака, яка є, що я мала те, що тобі оповіла, що жила отак, як жила, ти вже хочеш мене, ти справді почав хотіти мене ще впродовж моєї розповіди. А зараз ще більше. Я бачу бажання в твоїх очах! Я виграла, але й ти виграв! Ходімо швидше до мене, я ж тут неподалік живу, швидше ходімо! Може, ти таки заплідниш мене, може, все вдасться, може... Ходімо!

В мене пересохло в горлі вже давно. Я крутив горнятко з-під кави, несвідомо намагаючись вицідити з денця ще краплину кавової вологи, але сам цього не помічав, бо мене проймав дріж, мене всього викручувало, поки вона говорила. Мені було важко її чути, але водночас я боявся перервати її розповідь, уява будувала почуте, відбивалась у свідомості, і в грудях млосніло, хвиля йшла далі, напружувала м’язи стрижня, кров пульсувала швидше, била у скроні, а напруження в стрижні без руху, просто не витримаю якоїсь історії. Бо все це шалено заводило мене, свідомість ховалась від сорому десь у куток, а пристрасті буяли і вирували зараз у моєму тілі, вже певний час позбавленому розкошів єднання з іншим тілом.
Я задихався, мені було соромно, але й приємно водночас, бо ставалось щось таке, чого я прагнув, сам того не знаючи, щось виходило з далеких глибин мого єства, і раптом мені все стало байдуже, окрім цього, окрім бажання, окрім єдиного бажання якнайшвидше лягти з нею, увійти в неї, володіти нею, спізнати її, саме її, тому що...
— Ходімо! — нетерпляче сказала вона, вже стоячи.
Я мовчки підвівся і подивився на неї. В її очах була прірва. Моя прірва. Я хотів у неї впасти. А далі буде видно.
Ми розрахувались і вийшли з кафе. Вона взяла мене під руку, і я відчув дріж у тілі, немов би мене зачепило струмом. Несамохіть притиснув її руку до себе, і вона враз притулилась до мене уся. І ми пішли швидше, зовсім швидко. Ми поспішали, майже бігли. Бо час зупинився в нас і крутився у зворотньому напрямку — туди, до початків, до самих початків, де ми обоє були підлітками і могли зустрітися, і зараз ми наздоганяли той час, наздоганяли себе, щоби ...
Але ж діти не дбають про те, що буде далі.

Гагра, 12 червня 1994