Радій Радутний

Гуртом добре й батька бити

Вся ця iсторiя скiнчилась ( сподiваюсь - скiнчилась ) досить давно, й згадати зараз деталi практично неможливо, та й не дуже хочеться менi це робити. Бiс його зна, навiщо я взагалi це згадую. Нiколи не вiдчував себе мазохiстом, аж ось - пiдкидаю сам собi неприємнi спогади. Навiщо ? Гм...
Ту дiвку я зняв в барi, в центрi мiста й признатися, влас-не й не сподiваючись на успiх - занадто вже гарна була цяцька, висока, струнка, ноги - хоч телевежi будуй за такими проектами, а груди взагалi... М-да... Але пика така вже горда, зманiжена, одразу видно - цiну собi знаэ, й менш нiж на "мерседесi" не пiдкотишся.
Але - хм... Вдалося. Я аж здивувався.
Посмiхалась, дивилася зацiкавлено, на каву погодилась i на коньяк теж. Хм... Ну, ляси точити я завжди вмiв, видав спочатку щось на найнижчому рiвнi, анекдоти тобто, потiм спробував трохи вище, кiнець кiнцем вона видала цитату з Джойса - я аж оч-манiв. ну хто зараз Джойса читае ?! Та ще й дiвка ?! Та ще й гарна ?! Хм... а скiнчилось тим, що погодилась на коньяк i каву в мене.
Дурень я, дурень ! Як казав один мiй знайомий - не тiєю головою думав.
Ну та ладно.
Приїхали, значить, включив я музику, лазер, випили кави з коньяком, видав я iй сеанс хiромантiї й з долонь перебрався потроху вище.
Хай йому чорт !!!
Коротше кажучи, через пару годин я вiдчув, що мої уявлення про секс значно змiнилися. Чорт забирай, я навiть не думав, що так можна ! А вже коли й сил не залишилось, вона щось таке зро-била - там доторкнулась, десь поцiлувала, ще десь язичком провела - й поiхали... на друге коло.
Яке там друге... Тут калькулятор потрiбен, щоб порахувати.

Й водночас я вiдчував, що повією вона не була. Не знаю, як це пояснити. Це вiдчувалось. Я чув ii всю, вважав ii найближчим другом, не хотiлося мати й найменшої таэмницi вiд неї, й це бу-ло прекрасно, i я б з задоволенням залишив ii з собою назавжди, але...
Але зась. Перекрити собi шлях, втратити ego... нi.
Я повинен бути вiльним.
Ну й добре. Дякувати боговi, це вже не проблема.
Хе-хе, боговi, аякже... Досi б дякував, якби власноi кеби на плечах не було. Й пiстолета в кишенi.
Але це все нюанси. Той дядько сам винен. Навiщо отак-от викобенюватись з своєю технiкою ?
Так от, копирсаючись у його спадку, знайшов я й цю штуку.

Дiвка прилад побачила - аж засвiтилась. Як це я не помiтив - бiс його зна, досi не розумiю. Та ще й взяв, дурень такий, й виклав їй все, як на тарiлочцi.
Так i так, кажу, робить ця штучка копiї з мене. Копiї з варiантами. Наприклад, мер мiста - ну, майже я тобто, - мае де-що кращi органiзацiйнi якостi. Ще один "братчик" - так я їх називаю - той, що в Пiвденнiй Африцi чорних пострiлює - так справжнiй Рембо. Це менi романтики колись захотiлось. Й до-лярiв.
Так от, розповiв я iй про прилад, пояснив, де дiстав, як розбирався, дещо прибрехав, звичайно, щоб показати, який я ро-зумний. Взагалi-то там i розбиратись не було з чим - технiка розумна, береш в руки - сама пiдказує, що робити й як. Дещо подiбне на наших комп'ютерах вже є - контекстний хелп зветься.
Дiвка слухала - аж горiла, а коли я про замiжжя сказав - соромливо так зашарiлася, обняла, притислась - я мало не зомлiв , так це в неї гарно вийшло - й якось так хитро опинився мiй копiювальник в неi.
Ну в неi - то й в неi. Хай побавиться. А я ж, значить, тим часом плани будую, в якому мiстi квартиру купимо, коли пе-реiжджаемо - бо чотирнадцятий я в такому мiстечку - це занадто.
Коли дивлюсь - занадто вже впевенено вона той прилад крутить. Я сам так не вмiю ! Рипнувся забрати - а нi. Ворухнутися не можу. Аж зойкнув з переляку.
- Ну звичайно, - каже вона тим часом. - Наш варiатор. Варiатор, а не копiювальник. А з хазяїном що ти зробив ?
I я проти волi, проти самого себе спокiйно так i виклав - -як убив, де закопав... Ну й взагалi все, навiть де тепер мої копiї працюють, i яку ми капость наготували, виклав.
Ось так. Пiдсипала щось у каву, курва.
Коли розповiдав, як трупа того на шматки рiзав - в неi аж сльози виступили - знала, мабуть того дядька, а може й любила.

Тьху ! Влип.

А вона все дивиться в копiюваль... тьху, варiатор тобто, щось робить й бурмоче:
- Нiхто й не думав про таке використання, це ж вiдкриття, але ж буде тепер мороки з чисткою перiоду, або й взагалi пере-писувати доведеться...
А їй хтось - чи щось - явно звiдти вiдповiдає, але я не чую. або не розумiю.

Й тут вона помилилась. Розвернулась до мене спиною. "Братчик" з Африки – я ж-бо їх всiх одразу вiдчуваю - одразу ж i допомiг, все-таки практика в нього чудова, пiдказав. I я, ледве ворушачись, спромiгся все-таки на цю курву впасти.
Ну, дiвка не дуже сильна, та й не чекала, впала, прилад випустила, я тут-таки вiд полону звiльнився, довбонув її пiд ребра, в сплетiння, збив, а потiм копняка п'ятою в потилицю - аж захрустiло.
Дякувати знову ж таки тому "братчику" - вбивати вiн вмiє. А тут i ще один вилiз. Той, що в безпецi працюе... начальничок. Тiкати, каже, треба. Судячи з усього, вийшли на тебе зав-дяки роботi приладу, отже роби швиденько ще одну копiю, якщо зможеш, то одразу мертву, кидай поруч з цiєю сучкою - теж менi, Мата Харi ! - вiдкривай газ, пiдпалюй свiчку й тiкай. Знайдуть "нашi" - ще один братчик справу замне, знайдуть "їхнi" - подумають, що вона завдання виконала, прилад знищила й загинула.

Окей.

Я так i зробив.
Але копiя вийшла чомусь жива й з пiстолетом.

Оце питання мене й мучить з того часу, та й мучитиме, ма-буть, до смертi.
Хто ?

Хто з нас вистрiлив першим ?

Р.Радутний
Email : radiy@yahoo.com

вгору