Радій Радутний

Ніч з несподіваною зустріччю, двома вбивствами та стриптизом

Десь о пів на дванадцяту обидві наші супутниці вже, як то кажуть наші менш делікатні колеги, - ужрались. Ще не як свині, але вже цілком достатньо для того, щоб по поверненню в готель думати більше про те, як від них відкараскатись, а не як затягти іх до ліжка. До ліжка можна й завтра. А якщо назавтра ці передумають – з'являться інші. Або не з'являться.
Чорнява - в принципі вона вважалася подругою Сержа, але судячи з частенького натяку на аморе-де-труа, на принципи можна будо й не дуже зважати, - випила більше, й вже починала чіплятись до офиціантів, моя - чорт... забув. як її звати, треба ж такому трапитись... - вела себе більш пристойно, але й більш відверто, водячи рукою по моему коліну все ближче й ближче до того місця, якого їй так кортілось, на нас почали поглядати скоса, й Сергій, що бував в цьому шинку й раніше, запропонував перейти до іншого залу - з кабінками й стриптизом.
На слові "стриптиз" дівки дружно закопилили губи, й довелось на ходу придумувати, що щодних стриптизерок все одно не можна навіть близько порівнювати з нашомии прекрасними дамами, й що вони потім, за більш інтимих обставин покажуть, наскільки справжній стриптиз відрізняеться від того балагану , що ми зараз побачимо... ще там щось, ну коротше кажучи, в кабінці чорнява кинула на мене промовистий погляд й одразу полізла цілуватись до Сергія, а я, машинально видаючи своїй комплімент за компліментом, почав вже думати й про рахунок.
Тим часом на невеличкій сцені меланхолійно, теж, видно задумавшись про щось свое, роздягалось тоненьке дівча років п'ятнадцяти, але з непоганом бюстом та з малуватим, як на мою думку, задком; моя спробувала теж було перейти до діла, та послужливий офіціант якраз притяг шампанське, й чорнява знову взялась за своє :
- Молодий чоловіче ! А чому в вас стриптизерки по-перше, роздягаються не до кінця, по-друге, такі молоді, а по-третє, роблять все настільки непрофесійно, що справжнім цінителям нема на що й глянути !
"Молодий чоловік", якому було явно за сорок, слухав й професійно ввічливо посміхався. Мабуть, звик.
- Один момент, - мовив він, вибравши-таки, хвилинку для відповіді. - Зараз вийде наша зірка ! Я певен - вона вам сподобаеться. Композиція, до речі названа на честь одного нашого славетного земляка…
Він зник, моя дівка вже відверто запустила руку в штани – в мої, звичайно, а чорнява, навпаки, стала крутити свого коника далі :
- Ну що воно робить ! Тьху ! Ну хто так крутить задом ! Ти ж, дурна, не воду з бадії виливати збираєшся, ти ж спокушаеш чоловіків ! Ну хіба можна так відверто розставляти ноги !.. Це ж не урок анатомії, тим більше, що все прикрите ! Ганьба !
Дівчина наостанок граціозно - очевидно, вона так думала - перехилилась через стільця, посміхнулась - й світло згасло.
Це було трохи несподівано - навіть для мене. Я з невеликим зусиллям витяг руку з-під пахви - коли вона там встигла опинитись ? - й демонстративно - сам для себе демонстративно, досить з мене випадкових різких рухів, - поклав на стіл.
Моя дівка подвоїла зусилля, й чорнява, судячи з звуків з протилежного краю кабінки, теж перейшла до активного наступу.
З кінця залу легенько, майже беззвучно полинула хвиля музики. Не сама - так само, хвилями й звідти ж покотився шар рожево-світного туману. Низькі, трохи рикаючі звуки прокотилися залою й завмерли. Так само нерухомо, як і відвідувачі.
Як сповістили мене вогнені літери на тумані, композиція називалась "Машина смерті". Біс його зна, може на мене вплинула назва, чи то серед обертонів того передзвону, що знову прокотився залою, булу підмішане дещо частотою трохи нижче 12 Гц - але в мене мурашки пробігли поза-спиною й подруга мало не кігтями впилася в мою долоню.
Щось ворухнулось в рожевому тумані - я з помітним зусиллям стримав руку на столі, але про всяк випадок ворухнув плечима, підганяючи кабур трохи ближче до грудей.
Темна постать невловимим для очей рухом постала сереж рожевих спалахів, ворухнулась - і враз опинилась на майже чистому від туману майданчику. Щось довге, виразно-грізне й зброєподібне з'явилось у неї в руках й - дивна річ ! - явна та бутафорія однак викликали в мене цілком професійні думки.
Дівка моя облишила ще міцніше вчепиласьт в долоню й втупилась в сцену.
Чорна постать - то майже повністю ховаючись у тумані, то так само майже повністю вискакуючи на чистий майданчик, тим часом почала досить із своєю залізякою цікавий танок.
Назвати його стриптизом чи еротикою можна було лише з великим натягом - хоча... Біс би побрав дурну мою звичку все класифікувати ! Подобається - то дивись, а ні - зверни увагу на своїх супутниць, нарешті !
Так от себе вилаявши, я посмухнувся - внутрішньо, звичайно - и втупився поглядом в сцену.
Дівка на ній явно почувала себе цілком вільно, бо від різких рухів, що імітували постріли, удари прикладом та штрикання багнетом плавно перейшла до таки ж класичного стриптизу, й через кілька хвилин завершилось все цілком традиційно. Чоловіки в залі схвально загули, оцінюючи повненький, нівроку, зад, пружні груди, гладеньку білу шкіру, я теж посміхнувся, поблажливо поплескав долонями, й дівка, все ще крутячи стегнами й вихиляючись, наче шпага, рушила в зал, перебільшено-байдуже сприймаючи традиційну тут вищу ознаку схвальности - запхані в труси банкноти. Ті, що їх туди набивали, начебто випадково проводили слизькими долонями по боках, крутих стегнах, а деякі рипались було й далі - але в таких випадках дівка вправним рухом пересувалась далі.
Тим часом підійшла й наша черга. Дівчата обпекли нас крижаними поглядами й відвернулись, Серж підморгнув й поліз до кишені, я так само посміхнувся, простяг руку, щоб поплескати міцненьке стегно, що вигиналося зовсім поруч...
І завмер, зустрівшись поглядом з стриптизеркою.
Часу на тривалі переговори не було, я кивнув, начебто випалково повернув руку з годинником, так само випадково показав пальцями "2" - наскільки я пам'ятаю, кеби в іцєї дівчини завжди було цілком досить, щоб зрозуміти, що це означає зустріч о другій годині и спокійнісінько, наче й не трусилися руки, запхав їй за труси зелену банкноту й легенько ляснув під зад.
Стриптизерка покрутилася далі, наші дівки поступово перестали здаватися айсбергами, для годиться покомизилися ще трохи, й вже мало не відверто підбивали піднятися в номери; я махнув офіціянту, той миттю з'явився з рахунком - й тут, замислишись, я припустився помилки - розрахувався грошима. Дівки, звичайно, анічогісінько не помітили, Серж здивовано підняв погляд, офіціянт мало не впустив тацю, але тут-таки зробив вигляд, наче кожен другий клієнт принципово не користаєься кредитними картками. Виправляти помилку було б ще гірше, отже довелось вивести на пику стандартний розрахунковий вираз и подумки помолитись, щоб в цього дядька пам'ять виявилась коротшою за дівочу.

Пляшка шампанського, що ми взяли дорогою, виявилась для дівок явно зайвою, Серж теж не справляв враження "залізного Фелікса", тож акуратно кинувши всіх на одне ліжко, я погляну в на годинника, старанно зачинив двері й пішки - щоб хоч трохи прийти до тями - рушив по набережній.
Море дихало свіжістю, місто - падлом, зірок тут вже років десять не було видно за численими рекламами, десь когось, судячи з вереску, чи то різали, чи гвалтували, через кожні сто кроків купками стояли повії обох статей, тож нудною прогулянка не було, хоча й веселою обізвати її було важкувато.
Час минав швидко, й коли годинна стрілка тільки наблизилась до двійки, коли я повернувся до готелю й став трохи осторонь від сяючої неоном голої дівки на фасаді. Місце як на замовлення підходило для спостерігача, а втім, цілком можливо, що саме для цього невідомий мені архітектор й спроектував цей закуток.
Після такої думки логічною була й інша. Я оглянувся - точно, по другий бік дворику в тіні прожекторів ховалась невеличка затишна й замкнута на величезний замок альтанка, повита чи то плющем, чи виноградом. Кілька випадкових прогалин в суцільнйи зеленій стіні цілком випадково дивились просто на мене. Залишалось тільки посміхнутись.
З кілька хвилин по бетону зацокали каблучки, дівчина на мить зупинилась, приглядаючись, а потім рішуче кинулась мені на шию й міцно притислась.
- Пізнав ! Пізнав... - радісно шепотіла вона, ховаючи обличчя в мене на грудях. - Через стільки років... пізнав... Мабуть, згадував ?
- Кожен день, - так же пошепки відповів я. - Майже кожен день...
В принципі я ненабагато й збрехав.
- Як я рада тебе побачити... - тим часом продовжувала дівчина. - Я так скучила за тобою. За тобою, за твоїм обличчям, твоїм голосом, твоїми губами, твоїми руками. Де ти був весь цей час ?
В голосі її не було докору, а чулись лише смуток і жаль - жаль за тим часом, що вже ніколи не повернеться.
Мабуть, щось схоже відчула й вона, бо раптом напружилась й відсторонилась.
- А я, - голос її зненацька став гірким й наче трохи ображеним. - А я ось, бачиш, ким стала.
Деякий час тому я б лише посміявся, деякий час по тому - так само, але чомусь сьогодні, зустрівшись із своєю давньою дівчиною, що колись мріяла про про чисте кохання, про одного - й на все життя, й цим одним цілком міг бути я... Чомусь сьогодні мені не було смішно.
- Це дрібниці, моя кохана, - заспокійливо мовив я. - Це все дрібниці...
Вона непомильно відчула фальш, сумно посміхнулась, й крадькома змахнула сльозинку з очей.
- Ну а як ти ?
- Теж продався, - весело ляпнув я. - Тільки інакше. Чого тільки не зробиш за певну винагороду, чи не так ?
- Я тебе правильно зрозуміла ? - давня, забута вже насмішкувата інтонація прорізалась в голосі дівчини, вона висунула язика й вправно імітувала деякі його рухи, цілком натуралістично перебільшивши - мене аж пересмикнуло від відрази.
- Ні, звичайно ні !
Вона заливисто засміялась, я теж посміхнувся й жартома помахав кулаком їй перед носом.
- Ні, до такого я ще не дійшов ! - знову посміхнувся. - "Котом" ще не працював. Та й навряд чи доведеться. Тьху ! Це ж треба таки вигадати !
Дівчина засміялась вже зовсім відверто, потім знову притислась до мене й поцілувала. Запала пауза - з цілком зрозумілих причин.
- Щасливий ти, - вже з іншими інтонаціми мовила вона після перерви. - А мені от - довелось.
- А що, іншої роботи ніякої не було ?
Дивно - я терпіти не можу повчань, але зараз ось - вирвалось. Хтось на мене погано впливає сьогодні.
- Була, чому ж, -дівчина зітхнула. - Але я подумала - ти мене покинув, берегти вже не було чого... то чому б й ні... Тим більше, що тут я заробляю трохи більше, ніж нашій спільній знайомій конторі.
Я напружився - й лише по деякій паузі зрозумів, що під "спільною знайомою конторою" малось на увазі зовсім інше, а не те, що я цілком автоматично подумав. Готово. Достукався. Манія переслідування. Час на пенсію.
- Логічно.
Чесно кажучи, бували моменти, коли я відчував щось на кшалт докорів сумління, коли згадував цю дівчину - але то бувало так рідко... й так давно...
- Але не будемо про сумне, - штучно бадьоро засміялась моя супутниця. - Як ти ? Мабуть, оженився ? Чим займаєшся ? Розповідай, я все з тебе витягну !
Вона жартома насварилась пальчиком.
- Як розповідати ? - прикинувся дурником я. - По черзі, чи все одразу ?
- Спочатку - про головне ! - суворо допитувала дівчина. - Чи женився ?
- Ні.
Знову ж таки - я майже не збрехав.
- Чому ?
Чи мені вчулося, а чи справді в її голосі почулась радість ? Бідна дівчинко, не бери дурного в голову. Така знахідка, як я, навряд чи піде тобі на користь.
- Не хочешь себе зв'язувати, так ? - тепер в її голосі був лише легкий докір.
- Ну...
- Чи не знайшов підходящої дівчини ?
- Знайшов, - посміхнувся я. - Ось вона, стоїть переді мною. Де тільки мої очі були !
- Правда ?
Дівчина збентежено посміхнулась й опустила очі. Знову ж таки - я майже не збрехав.
- Але я... Але зараз в мене є... друг.
- Ну звичайно, моя дівчинко ! - подумки я зітхнув з полегшенням. Втім, було б дивно, якби в такої штучки не виявилось чоловіка або коханця.
- Він мене любить... й я не можу його кинути.
- Звичайно, моя люба ! - неохоче підримав я. - Я ж пам'ятаю - ти завжди була вірною. Навіть тим, хто цього не заслуговував.
Дівчина знову притислась до мене й вдячно поцілувала.
- А як він ставиться до... твоєї роботи ?
- Нормально ! - засміялась вона. - Навіть допомагає шити костюми...
Мене знов пересмикнуло - терпіти не можу педиків.
- Ні, ні, ти неправильно зрозумів ! - аж закашлялась від сміху моя супутниця. - Зовсім не так ! Просто він... ну як би це мовити... - більш домашній.
Он воно що. Що ж, ясно, хто керує в тому союзі.
- Але не збивай мене з пантелику ! - дівчина замотала головою. - Так так вправно розпитуєш - а й досі не сказав ані слова про себе. Де ти ? Що робиш ? Я бачила...
Вона затнулась.
- ...ти розплатився грішми ? Чому ?
- Просто так.
От на цей раз я явно збрехав, й до того ж так бездарно, що помітила б й менш кмітлива особа. Але менш кмітлива продовжувала б розпитувати.
- Ясно. А хоча б подруга постійна є ?
- Ні.
От на цей раз я не збрехав на сто відсотків. Ну, на дев'яносто дев'ять.
- Чому ?
- Я мимоволі всіх порівнюю з тобою... - галантно викрутився я. - Й порівняння це не на їхню користь.
- Й що... я - найкраще, що тобі трапилось ?
- Ну... чесно кажучи, одного разу трапилась жінка, з якою мені було краще. Але вона була професіоналкою, так що сама розумієш. А що, друге місце по Європі тобі замало ?
- Це думка експерта ?
- Майже професіонала.
Дівчина вдячно посміхнулась й обвела набережну тріумфальним поглядом. Моє сумління було майже чистим.
- А інше ?
- Тобто що ? - я вперто намагався не з'їжджати на деякі теми.
- Чим займаєшся ?
Запала пауза. Офіційне прикриття в мене було, та й не одне, але, по-перше, всі вони розраховані на перевірку комп'ютером, а не серцем, а по-друге, розкривати їх дівчини, що завтра в ліжку поділиться спогадами про перше кохання з "домашнью істотою", а те - ще з кимось, і ще... - ні, не варто.
- Працюю, - невизначено знизав я плечима. - В галузі інформаційних технологій.
- Й розплачуєшся грішми ?
- Картку забув дома.
- А що в тебе під піджаком ?

Відповідь, як не дивно, надійша зовсім з іншого боку. Втім, зовсім не дивно. Заговорившись, я зовсім забув й про альтанку, й про підозріло-відсунутий виноград - й тепер з великою прикрістю спостерігав націлене просто мені в очі найсумніше в світі видовище - калібру приблизно 9 міліметрів. Втім, під таким же глушником могло ховатися й щось значно більше, або ж, навпаки, значно менше. "Значно більше" було ймовірніше - бо я не знаю жодного малого калібру з дозвуковою швидкістю польоту кулі.
- А під піджаком в нього пістолет, - промовили з-під винограду. - "ТТ" китайського виробництва, наскільки я зрозумів паскудний характер вашого супутника, мадемуазель.
Дівчина стиха зойкнула й притислась до мене.
Це було великою помилкою з її боку. Всі нормальні люди в таких випадках, навпаки, намагаються триматись подалі. Крім того, якщо в мене й були шанси вихопити пістолет, то явно не з дівчиною під пахвою.
- А займається він, дівчино, - продовжував голос. - Приблизно тим же, чим і я.. тільки, як він вважає, значно вправніше.
- А це не так ? - мимоволі буркнув я.
- Часом так, - мирно погодився невідомий, що засів у альтанці. - Але не завжди. Й дехто з нас зараз в тому переконається.
Власне, невідомим той, пробачте за каламбур, невідомим був хіба що для бідолашної дівчини. Ми з тим поганцем раз-по-раз натрапляли на сліди один одного, час від часу стикалися віч-на-віч, одного разу попрацювали разом, а ось тепер - чорт забирай, все таки цікаво, скільки коштує контракт на мою скромну особу ? Власне, чому і не спитати, поки є така можливість ?
Я так і зробив, обізвавши його коллегою - з певною долею іронії, звичайно.
"Коллега" засміявся - вголос, нахабно.
- Не так уже й багато, як декому з нас хотілося б ! - відповів він по паузі. - Окрім того, в контракті сказано, що сумма має бути збережена в таємниці.
- Облиш ! - поморщився я. - Які вже таємниці поміж нами... тепер.
- Ну, не скажи ! - раптом посерйознішав мій невидимий співбесідник. - Від тебе всього можна чекати. Дехто вже переконався.
Я мимоволі посміхнувся - супротивник мій мав рацію, але крім тих випадків, за які він мав певність, крім тих, про які здогадувався, були ще моменти, про які ніхто, за винятком учасників, й гадки не мав. А з обох учасників тих подій завжди залишавшся хтось один...
Посміхаючись так мило розмовляючи, я не забував тримати правицю напогляді, а лівою підбиратись до пістолету, але бідолашна й насмерть перелякана дівчина все зіпсувала.
- Хто це такий ? - жалібно пискнула вона. - Про що це ви ?
Й притислась ще міцніше. Я був би останнім падлом, якби використав її за щит... але, чесно кажучи, деякі думки з цього приводу встигли промайнути.
- Руки вперед ! - раптом змінив тон співбесідник. - Ну !
Щось загрозливо, клацнуло, я подумки вилаявся, повільно-повільно випростав руку з-під піджака й простяг вперед. Здіймати їх вгору було б великою помилкою - занадто вже багато моїх "колег" попалися на примітивний метальний ніж у рукаві.
- Поясниш дівчині суть проблеми ? - голос знову став із загрозливого насмішкуватим.
- А на біса ? - грубо відповів я. - Якщо відпустиш її - матиме менше проблем. Якщо не відпустиш... - я знизав плечима.
- Ну звичайно не відпущу ! - глузував голос далі. - Хай таємниця зникнення Хоста Ghost ( англ. ) - привид. назавжди залишиться романтичною таємницею.
- Хост... - дівчина зойкнула й мало не втратила свідомість. - Ти - Хост ?
- Ні, дівчинко, що ти ! - трохи аж ображено протягнув невидимець. - Я...
Він замовк, цілком логічно остерігаючись мікрофонів в альтанці, асфальті, або ж в темних вікнах готелю.
- Він - "Машина Смерті". Той самий, на честь кого названа твоя найкраща композиція.
Хай йому чорт ! Йдучи на той світ, я маю хоча б грюкнути дверима. А може й справді у тому вікну сидить гебіст з скерованим мікрофоном. Втекти він звичайно, втече - але нехай залишиться хоча б записаний голос - може, піймають.
Дівчина зойкнула й м'яко осіла на брудний асфальт.
- Ну ладно, досить балачок ! - кіллер випростався.
Виявилось, що в руках його не "Ингрем", як я подумав було спочатку - а якийсь карабін. Це давало певну надію - примарну, звичайно, але хоч поганий шанс все-таки кращий за ніякий.
Він повільно підніс карабін до плеча - й майже одночасно з початком того руху я щосили нахилив донизу долоню правиці - аж до болю и хрусту в суглобі.
Глухо бахнув постріл.
Лоб мого давнього суперника перетворився на місиво. Про потилицю не хотілося й думати.
Вираз безмежного здивування застиг у його вцілілому лівому оці, потім і його затяг смертельний туман, брязнула об асфальт гвинтівка й важко повалився зверху "Машина Смерті".


Ближче до світанку я, закинувши подалі у море однозарядний пістолет-ствол разом з ременями, що кріплять його до передпліччя, спаливши у якомусь скверику піджак - на рукаві цілком могли залишитись сліди пороху, прийнявши душ - повернувся в готель й обережно зазирнув у кімнату. З ступінню сп'яніння всієї компанії я, мабуть, трохи помилився - бо зараз всі лежали у вельми мальовничих позах в одному ліжку - й без жодних слідів одягу, звичайно.
Що ж, тим краще.
Так само безладно скидавши свої лахи на крісло, я протиснувся в ту купу малу, чиясь нога одразу ж лягла мені на плече, а чиясь досить ніжна ручка міцно вхопила ще за одне місце - й сам незчувся, як закуняв.
"Ставлю всі залишки свого минулого гонорару, - промайнула остання думка. - Дівки завтра вранці будуть певні, що розважались ми вчотирьох..."

Додаток 1.
"Вітаю, шефе !
Оскільки доповідь ця неофіційна, дозвольте пропустити вступ, в якому сказано було б, яку велику роботу ми виконали, й наведено три десятки цілком об'єктивних причин, чому саме кінцевого результату ми не досягли.
На жаль, остановна причина - та сама. InterNet. Вдалося перехопити десяток листів на відкриту адресу Хоста, й вісім - на адресу Машини Смерті. Всі були надіслані через анонімний фінській сервер, всі шифровані RSA відкритим ключем, тобто адресати їх розшифрували за кілька хвилин, а ми, якщо не трапиться щасливого випадку, як у тій справі з банкіром, доберемось до змісту років черех п'ятсот.
Машину Смерті пришив Хост, не маю в тому ані найменшого сумніву, а от як саме - можна лише здогадуватись. Куля - від його улюбленого ТТ, але на цей раз пістолет на валявся зверху - біс його зна, чому. Може, просто встигли вкрасти - чотириста долярів на дорозі не валяються, а сявоти тут безліч.
Щодо дівки - теж неясно. Куля в ній - з карабіну Машини Смерті, але на його б місці я б ніколи в житті не став стріляти спочатку в дівку, потім в Хоста. Бррр ! Можливо, її пристрелив Хост... але чому ? Поки що не маю ані найменшого уявлення.
До речі, версія про те, Хост причетний до розробки сучасних інформаційних систем мені все більше й більше подобається. Уявляєте - всі телекамери тій на набережній показали на момент стрілянини погоду в Лондоні, а всі зовнішні мікрофони записали вельми непристойний звук.
Ну як тут працювати, хай йому чорт.
Ну та гаразд, будемо рити далі. Як там з приводу моєї пропозиції ? Не надумали? Ну-ну.

З повагою,
Ваш вільний стрілець GhostHunter.

P.S. Якщо раптом будете відповілати - користайтесь, будь ласка, моїм новим відкритим ключем :
PGP _ Key fingerprint=04 47 F6 42 C8 54 6D AE 8D 12_ 1C 1F 63 55 C7 B8."

вгору