НА ВІДКРИТТЯ МУЗЕЮ ШЕВЧЕНКА     
     
 Хоч би малесеньку хатину   
 Він мріяв мати над Дніпром,   
 Щоб у вечірнюю годину   
 Животворить своїм пером   
     
 Народну душу, закликати   
 Громадою обух сталить.   
 Та не діждавсь він тої хати,   
 Священний прах його лежить   
     
 На березі Дніпра-Славути.   
 Але воздвиг народ розкутий   
 Не вбогу хатку — світлий дім,   
 Щоб перед іменем твоїм   
     
 Чоло схилити святобливо,   
 Щоб діл твоїх незгасне диво   
 Явити світові всьому.   
 Минулого розбивши тьму,   
     
 Стоїть Кобзар перед очима;   
 Його тяжка й велична путь,   
 Що нам ніколи не забуть,   
 У даль простерлася видима.   
     
 Так, ти живеш у наші дні,   
 Ти з нами в праці і в борні.   
 Ти з нами йдеш до сонця сходу,   
 Ти, правди й вольності пророк,   
 Приймаєш росяний вінок        ,   
 Із рук радянського народу.   
     
 1949