СОЛОВ'ЯМ УКРАЇНИ   
     
 В розлуці а вами, солов'ї Вкраїни,   
 Так ниє серце, що аж сміх бере   
 З самого себе. Хоч воно й старе,   
 А в рідний край, як в юність давню, лине.   
     
 Дива Версаля, Лувру красота   
 Та й Ейфелева башта не поможе.   
 Воно, звичайно, гостеві негоже   
 В Парижі думать про свої міста,   
     
 Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,   
 Про Голосіївський веселий гай,—   
 Булонський ліс, поете, споглядай,   
 Подібний i до раю, і до виру!   
     
 Тут люди приязні. Навкруг рясні   
 Стоять сади, платани і каштани,   
 Та шелест верб у пам'яті не тане,   
 Вія ще чутніший тут, на чужині.   
     
 Ти груди краєш поглядом дитини,   
 Печеш і мучиш, рідний краю мій,   
     
 П'яниш, як жоден на землі напій...   
 Тужу за вами, солов'ї Вкраїни!   
     
 29 травня і 957 р Париж