|
- Як це було -
Дата трагедії:
липень 1989 року і липень 2002 року.
ЯХТА-ВБИВЦЯ
5 чоловік потонули в
результаті краху в Азовському морі яхти "Маріуполь"
Того дня на азовському узбережжі ніщо не провіщало
біди. Пансіонати прибережного селища Мелекіно, що в Першотравневому
районі Донецької області, мирно жили розміреним курортним життям.
Відпочиваючі займалися хто чим. Інші з тих, кому набридло нескінченно
дрімати на пляжі, вирішили прокотитися на спортивній яхті. Благо,
вона крутилася завжди поряд з пансіонатами. Де ж, як не тут,
виверткому приватному підприємцю займатися бізнесом? Рекламні
закликальники раз у раз перебивали сон, обіцяючи всього за п'ять
гривень незабутню годинну прогулянку по морю. Як пізніше з'ясувалося,
прогулянка ця стала дійсно незабутньою для всіх пасажирів яхти
"Маріуполь", дорослих і дітей, що уміють плавати і зовсім
не можуть триматися на воді. Все б може бути і обійшлося, але того
дня дув достатньо сильний вітер, спостерігалося хвилювання моря, і
незабаром після початку фатальної прогулянки, у півтора кілометрах
від берега у декілька разів перевантажена пасажирами яхта
перекинулася і затонула.
Розрахована на 14 посадочних місць, яхта, за словами
мелекінських рятувальників, в минулі роки брала на борт навіть по 8
чоловік. Цього року розумна обережність була забута, і власник яхти
вимагав від капітана тільки прибутку і ще раз прибутку. Невеличка
деталь – у яхти був піднятий, заблокований, так званий
фальш-кіль (брус, що кріпиться під кілем, який додає яхті велику
остійність при русі). Говорять, що необхідний знизу баласт був
відсутній. Мовляв, так зручніше судну підходити ближче до берега.
Так от, цього разу на яхті набралося 38 чоловік (33
пасажири, 3 члени екіпажу і 2 родичі капітана).
Їх і охопили якісь незрозумілі веселощі. Хто звісив
ноги з борту, бовтаючи ними у воді. Стрибали на ходу з яхти,
купалися. А ще можна було зачепитися за фал - це таке пристосування,
до якого прив'язується рятувальне коло. Загалом, капітан дозволяв
пасажирам робити все те, що категорично заборонене правилами. Суденце
не витримало, центрівка порушилася. Секунда - і в люки линула вода.
Ще секунда - і всі опинились у воді. Яхта перекинулася.
Кажуть, капітан впав у ступор. Він мовчав, байдуже
поглядаючи на трагедію, що розігрується. Все також мовчки віддав
одному, не вміючій плавати дитині, єдиний рятувальний жилет, до речі,
старої конструкції, не відповідаючий сучасним вимогам. Інших просто
не було. Самоусунулися від заходів порятунку й інші члени екіпажа.
Тих, що опинилися у воді, охопила паніка. Ніби і
літо, вода в морі прогрілася, тепла, і беріг ось він, поряд. А не
допливеш. Зносить сильною течією. Це якщо ти вмієш добре плавати.
Але багато пасажирів "Маріуполь" плавати
зовсім не вміли. Залишалося одне - триматися на воді, чіпляючись хоч
за сусіда, і так чекати, поки на березі помітять недобре.
А на березі вже минуло 40 безтурботних хвилин.
Відпочиваючі давно звикли до різних фортелів морських візників. Так
ви і самі бачили не раз, як далеко від суші відважно перевертається
"банан" з пасажирами і ніхто не впадає в паніку. Переворот
встановлений як маленький стрес, як вкидання адреналіну в кров.
Яхта зникла із виду. Хто її знає. Може теж так
заведено?
Однієї з перших відсутність яхти помітила
відпочиваюча Інна Мінчак, що відправила на прогулянку дітей і
чоловіка. Її погляд раз у раз повертався до водяної гладини. Підняла
крик. "Ні, не може бути, не вірю!". Розказувала надалі, що
сама хотіла піднятися на борт "Маріуполя", але в останню
хвилину щось відвернуло. Передумала. Потім же не знаходила собі місця
від відчаю. У фатальні хвилини вона виявилася не поряд з дітьми!
Відреагували швидко. В пансіонаті "Сирена",
що недалеко від місця трагедії, приватний підприємець займався
візництвом на "банані". Як рвонув з ним в морі, так відразу
декількох чоловік і вивіз.
Легким виявився на підйом і водій прогулочного
скутера Олександр Діцман. Дізнавшися про нещастя, помчав до тонучих.
Побачив, двоє чіпляються за щоглу затонулої яхти. На рятувальному
колі, як пелюстки на ромашці, ще 10-12 людей. Двоє жінок вже зовсім
захлиналися. Підхопив в першу чергу їх і двох дітей. Вхопилися вони
за скутер. Так і дісталися до берега. Одна з тонучих, що узяв Саша,
на березі все ж таки не відійшла. А Олександр продовжував повертатися
до затопленої яхти, забираючи і забираючи людей.
Розповідає Олена Хохленко, безпосередня учасниця
подій, відпочиваюча з міста Стаханова Луганської області.
- Ми відправилися на прогулянку удвох - я і мій брат.
Коли яхта розверталася, хвилею її перекинуло і ми всі опинилися у
воді. Крики, плач. Деякі плавати не уміють. І навіщо тільки на цій
яхті відправилися? Чіпляються хто за що - за чужу голову, за плечі.
Спочатку цінні речі тримали над головами: фотоапарати, мобільні
телефони, барсетки. Коли зрозуміли, що не до цінностей і документів -
покидали їх у воду. Ми з братом і ще групою спробували дістатися до
берега вплав, але, нас сильно зносило течією. Ніхто б не зміг
самостійно добратися, я так думаю. Коли прийшов перший раз скутер,
так наші крики про допомогу відразу і не почули, так далеко нас
течією віднесло.
До Олександра Діцмана приєдналися інші мелекінські
рятувальники. З вдячністю що залишилися в живих згадують
співробітників пансіонату "Сирена" Павшина і Берестнева.
Вони теж направили свої скутера до затонулої яхти.
На щастя, зовсім поряд з "Сиреною"
розташована мелекінська ділянка рибінспекції. Там є свої судна. Отже
було куди повідомити про трагедію. До речі, наступного дня саме судна
рибінспекції тралили море в районі затопленої яхти. Потонулих
спочатку було троє. Їх тіла транспортували в морг третьої
маріупольської міськлікарні. І ще двох потонулих море віддало
набагато далі і пізніше.
Не відпочинок і розвага, а смерть на глибині п'яти
метрів знайшли бабуся і онук з Лисичанська. Власне, і бабусею в
сучасному розумінні, цю, що потонула в світанку сил і здоров'я
46-річну жінку назвати важко. Онучку було всього 4.
Число 21 вважається щасливим. "попадання в
очко", як мовиться у карткових гравців. Та не повезло
двадцятиоднорічній студентці Донецького університету, уродженці міста
Угледара. Не веселий курортний роман, а холодні обійми страшної
смерті, коли беріг ось він - рукою подати, зачепили юну студентку.
Пішла трагічна звістка і до далекої Білорусі. Там
зараз ридає невтішна молода жінка, що осиротіла і овдовіла водночас.
В Азовському морі потонули її чоловік 1968-го року народження і
семирічний син. Білорус не вмів плавати, і, коли яхта затонула,
намагався врятувати синочка, усадивши його на шматок пінопласту. Сам
же щосили тримався за той же ненадійний уламок. На жаль, чуда не
відбулося. Тіло батька знайшли при траленні місця катастрофи біля
п'яти годин вечора. Днем пізніше знайшли тіло хлопчика.
Думаю, не потрібно задавати непотрібних питань і
питати "від чого ж інші тонучі не допомогли не вміючим плавати,
не врятували дітей"?
Коли кожний сам за себе - саме цей закон колись
називали вовчим. А насправді це просто інстинкт самозбереження. Важко
дорікати тих, що дивилися в очі смерті, що вони щосили хотіли і
прагнули вижити. І вижили. Хай навіть такою страшною ціною.
Тепер про екіпаж. Зрозуміло, що всі його дії від
власне візництва на непристосованій для цього спортивній яхті до
моменту катастрофи підпадають під кримінальну відповідальність.
Зрозуміло, що ні власник яхти, ні капітан не палали бажанням побачити
себе на лаві підсудних. Тому, переходячи на термінологію
правоохоронних органів, обидва вдарилися в перегони відразу після
катастрофи. Якийсь час засоби масової інформації на перебій
повідомляли вкрай суперечливі відомості про долю втікачів. Та все ж
через декілька днів після краху "Маріуполя" і власник, і
капітан були затримані.
Ухвалою Першотравневого районного суду власник яхти
був пізніше відпущений під заставу, не дивлячись на подану прокурором
санкцію про продовження терміну його затримання. Капітана ж
працівники міліції "обчислили" і затримали в Маріуполі. Де?
Не скажемо. Але не у себе вдома, це абсолютно точно. Зараз він
перебуває в слідчому ізоляторі тимчасового змісту. В найближчий день
йому буде пред'явлено звинувачення за Статтею 119 Кримінального
Кодексу України, частина 2, - "вбивство по необережності".
Але повернемося до місця катастрофи. Помішаних від
страху людей доставили на берег. Абияк заспокоїли. Комусь для цього
знадобився валокордин, комусь стакан горілки. Врятовані розійшлися по
пансіонатах.
На березі ж тим часом набирала обороти слідча машина.
Приїхали від МНС, прикордонної служби, УМВД, УСБУ, рибінспекції,
прокуратури, адміністрації області і району, урядова комісія з Києва
під головуванням заступника державного секретаря міністерства
транспорту С.Симоненко. Був створений оперативний штаб, і виділений
спеціальний номер телефону, по якому родичам відпочиваючих в
мелекінських пансіонатах можна було додзвонитися і дізнатися про долю
близьких.
В пошуково-рятувальних роботах брали участь до 60
чоловік оперативно-пошукового складу. Втім, 4 рятувальні катери
піднімали вже лише тіла загиблих. Запрацювала міжвідомча комісія за
фактом події. Прокуратурою Донецької області була збуджена
кримінальна справа. Йшло опитування тих, хто залишилися в живих.
Втім, багато хто з тих, хто уцілів, зібравши речі
виїздили з пансіонатів геть. Море більше не вабило, а відлякувало.
Було ухвалено рішення про підйом затонулої яхти. До
роботи включився маріупольський державний морський торговий порт. До
місця катастрофи прибув водолазний бот, морський буксир, плавучий
кран. До слова сказати, працювати водолазам було вкрай скрутно. Все
той же вітер і хвилювання моря позначилися на прозорості води.
Видимість у воді була не більше 15 сантиметрів.
Тим часом із затонулої яхти була відкачана вода. Яхта
була піднята на борт плавкраном і відтранспортована в порт. На даний
час яхта "Маріуполь", що понесла в минулий понеділок в
морську пучину 5 людських життів, знаходиться на території морського
порту. Доступ до неї заборонений.
Тут самий час звернутися до історії яхти "Маріуполь".
Виявляється, вона далеко не нешкідлива і вже вбивала людей.
Таким же фатальним виявився для її пасажирів і
далекий вже липень 1989 року. Помітимо збіги. У вісімдесят дев'ятому
біда припала на 26 липня, а 13 років опісля (ох, це нещасливе 13!).
Знову липень, тільки 29 число, і знов трагедія на яхті, майже день у
день!
Тоді, за радянських часів, було модно ходити в
походи. Якщо ти живеш біля моря - як же можеш бути з ним не на ти?
Керуючись подібним принципом, керівництво ждановскої
школи юних моряків ухвалило рішення, щоб влітку 1989 року курсанти
провели морську практику на Азовському морі, судна маломірні вивчили
та познайомилися з основними азовськими портами. І ось під
керівництвом досвідчених моряків у подорож відправилося дев'ять
невеликих суден. Передбачалося, що протягом 12 днів вони відвідають
Бердянськ, Керч, Єйськ. Курсанти раділи як діти. Ще б пак! Вони
будуть наодинці із стихією, впокорювати її. Мабуть їм увижалися
Магеллан, Колумб, Крузенштерн, Сєдов. Проте, в призначений термін,
несподівано для всіх, з круїзу повернулося лише сім судів. Дві яхти
"ЯЛ-6" і вже знайома нам "Маріуполь" продовжили
похід, де їх і чекала біда. Море виявилося до них жорстоким.
Треба сказати, що радіозв'язку тоді на судах не було.
Школа юних моряків була не настільки багата, щоб забезпечити нею свої
яхти. Але, швидше річ не в цьому. Ти ж живеш біля моря. Пам'ятаєте
вищезазначений принцип. Так навіщо ж тобі в рідному морі якийсь
радіозв'язок? Отже мовчання яхт не лякало.
Але, через декілька днів, в школу юних моряків
буквально забігла схвильована учасниця походу. Одна з тих, двох, що
залишилися живими, як з'ясувалося пізніше. Розповідь 17-річної
Світлани і 10-річного Сергія, до речі, племінника капітана яхти,
викликала шок. Виходило, що вони уціліли лише тому, що спали.
Але про все по порядку. Знаходилися яхти біля коси
Довгої (Російський берег моря). Черговий день походу завершувався як
завжди. На яхті зварили вечерю і черговий забрав ії на "ЯЛ-6",
де знаходилися всі хлопці. Що залишилися на яхті Світлана і Сергій, -
пішли спати в кубрик. Прокинулися від сильного качання. На яхті ні
душі. На сусідній теж. Довго звали курсантів, думаючи, що ті десь
купаються. На жаль. Довелося своїм ходом добиратися до маяка на
Довгій косі. Двоє довгих діб що не дуже розбираються в яхті Світлана
і Сергій добиралися до берега. Яхту – на якір. Самі – в
автобус до Єйська. До Жданова – кометою і тут же в школу
моряків.
До місця аварії миттю було відправлено два судна з
рятувальниками. Світлана була разом з ними. Був знайдений "ЯЛ-6",
порожній, як розумієте. До пошуків включилися судна азовського
морського і Волго-Донського річкових пароплавств, рибаки, авіація.
Незабаром і тіла десяти потонулих були знайдені. Ні на кому з них не
було рятувальних жилетів, без слідів насильної смерті.
Потонули з необережності? Були вбиті? Чутки повзли по
місту і наростали як сніжна грудка. Прокуратура міста порушила
кримінальну справу. Розгляд тривав декілька місяців. В результаті
версія про насильну смерть була знехтувана.
Як заявив тодішній прокурор міста Валентин
Надєждєнко, картина трагедії у слідства склалася наступна. Вночі яхти
сіли на мілину. Капітан за всіма правилами повинен був дочекатися
ранку і скористатися допомогою інших судів. Очевидно, він вирішив
зсунути яхти своїми силами. Хлопців, що кинулися у воду, знесло
течією. Капітана теж. У результаті загинули всі.
А тим часом ви можете пройтися по центральній алеї
Старокримського кладовища Маріуполя. Вам неодмінно кинеться в очі
скорботний меморіал пам'яті потонули влітку 1989 року біля Довгої
коси. На гранітних пам'ятниках зворушливі написи:
„Харків Дмитро Олексійович
21.07.1963-26.07.1989 Трагічно загинув"; "Головін Володимир
Олександрович Трагічно загинув". На тильній стороні пам'ятника
напис: „Дорогий братику. Не вгамувати нам біль гіркими
сльозами. Ти пішов від нас, але назавжди ти з нами"; "Прудніков
Павло Олександрович 4.09.1973-26.07.1989. Трагічно загинув". На
тильному боці пам'ятника напис: „Твоє коротке життя - наша
вічна пам'ять"; "Сидоренко Ігор Вікторович
4.09.1973-26.07.1989. Трагічно загинув". На тильній стороні
пам'ятника напис: „Печаль наша безбережна Любов і пам'ять
вічні"; "Фесенко Євген Петрович 23.07.1974-26.07.1989.
Трагічно загинув". На тильному боці пам'ятника напис:
„Улюбленому незабутньому синочку"; "Кротіков Віктор
Валерійович. 6.09.1974-26.07.1989. Трагічно загинув". На
тильному боці пам'ятника напис: „Схилившися стоїмо над твоєю
могилою. Гарячою сльозою поливаємо квіти. Не хочеться вірити, синочок
мій милий, Що в цій могилі знаходишся ти"; "Івановський
Анатолій Володимирович 8.06.1971-26.07.1989. Трагічно загинув".
На тильному боці пам'ятника напис: „З темних хвиль тебе на жаль
ніхто не врятував"; "Мартинов Генадій Володимирович
9.09.1972-26.07.1989. Трагічно загинув". На тильному боці
пам'ятника напис: „Пішов синок ти дуже рано. Жорстока так доля
твоя. Залишив у серці нашому рани, Печаль і сльози назавжди";
"Метельській Сергій Васильович 3.07.1971-26.07.1989 Трагічно
загинув". На тильному боці пам'ятника напис: „Останній дар
нашому єдиному синочку".
На кожному пам'ятнику вигравірувана красуня-яхта з
розпущеними вітрилами.
І меморіальний комплекс і самі могили закидані
свіжими квітами. Це сім'ї пошанували 13-у роковину своїх близьких.
На думку прокурора міста того разу капітан був винен
в смерті курсантів. Але кримінальна справа була припинена у зв'язку
із загибеллю капітана.
Треба сказати, версія слабка, непереконлива.
І зараз в місті пригадали знов про трагедію 89-го
року. Пригадали не тільки на рівні чуток. Трагедією на Довгій косі
знов зацікавилися відповідні органи. Раптом щось нове виявиться?...
Тим часом яхта "Маріуполь", що виявилася на
рідкість охочою до людських життів, спокійно стоїть на платформі в
морському торговому порту Маріуполя. Стоїть, чекаючи своєї подальшої
долі.
Чи знайдеться новий охочий придбати яхту з такою
страшною історією?
Чи буде продовжений рахунок її жертв?
Микола РЯБЧЕНКО
Член Національної
Спілки журналістів України
та International Federation Journalists
(IFJ)
Бюро журналістських розслідувань
м.Маріуполь.
30.07.2002
|
тексти 
