Бенедикс Калначс (Латвія, Рига)

20-те СТОРІЧЧЯ У ЛАТВІЙСЬКІЙ ДРАМІ. ДЕЯКІ ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ

Початок латвійської модерної драми у кінці 19-го сторіччя пов'язаний з роботами двох письменників – Рудолфса Блауманіса та Аспазії.

1911 року латвійську сцену займає драма Райніса "Вогонь і ніч". Вистава стає першою масштабною інсценізацією, яка засвідчує уміння латвійської художньої сцени реалізувати модерні режисури, вимоги акторського мистецтва та сценографії, а також те, що у латвійській культурі з'явилася сумірна із найціннішими роботами європейської літератури драма.

Перший етап латвійської держави не демонструє нових надзвичайних досягнень у драмі, і лише у другій половині 30-х років з'являється нова вершина в особі драматурга Мартиньшса Зівертса. Тема мистецтва та доля митця стають основними темами творчості драматурга на протязі усього його життя, яке після 1944 року продовжується в еміграції, у Швеції.

Від потрясінь другої світової війни та догм соціалістичного реалізму, драма у Латвії починає отямлюватися лише в середині 50-х років, коли ідеологічні схеми поступово замінюються образами переживань конкретної особи.

У другій половині 70-х років у творах Яніса Юрканса та Леле Стумбре з'являється нове відношення до реальності. Якщо до цього увага була приділена окремим негативним явищам побуту, а в центрі залишалися позитивні ідеали та творення нового життя, то у кінці 70-х років у драматичних творах була показана доля духовного багатства героїв. Побут, реальність, що офіційно звеличувалися, у цих творах з'являються відкритими, у непринадній різкості.

Ріст скепсису і надалі характеризує драму на межі останніх сторіч. Типовий приклад бачимо у творах драматурга Інґи Абеле, перша п'єса якої стала візитною карткою сучасної латвійської драматургії також закордоном.

вгору