Вієстурс Вецґравіс (Латвія, Рига)

ВІД РАЙНІСА ДО САЛЕЙСА АБО СТОРІЧЧЯ ЛАТИСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Характеризувати поступ латиської поезії лише в межах одного сторіччя є ризикованою справою. Бо перша книжка поета латвійського походження вийшла ще на початку 19 сторіччя, а 1856 року була опублікована перша з категорії художньої вартості збірка.

Хоча саме 1903 рік є роком межі, коли у світ виходить перша збірка Райніса "Далекі відгуки у синій вечір", а 1999 року виходить також перша збірка Маріса Салейса "Мамо я бачив пісню". Вона з честю вбирає у себе майже усі започатковані традиції 20-го сторіччя. Райніс, Аспазія, Порукс, Плудоніс, Вірза, а також інші поети початку 20-го сторіччя стабілізують як класичні канони, так і започатковують нові цінності модерної поезії.

В історії латиської літератури ще тридцять років тому була висловлена думка про п'ять періодів розвитку латиської поезії. Хоча на порозі 21-го сторіччя можна говорити про шість таких періодів. Останні чотири стосуються саме 20-го сторіччя.

Перший період – це перші десятиліття 20-го століття, коли вперше в історії латиської поезії у контрі досвід класичної поезії та поетика і точка зору модерного світу. По суті, саме тоді об'єднується національне із загальноєвропейським.

Поети першої епохи латвійської незалежності (1918 – 1940), творячи контрастну, асиметричну поетичну картину, акцентуючи на романтичних традиціях, все ж таки радикально змінюють простір поезії – туди заходить урбанізм, водночас змінюючи форму лірики.

Перше десятиліття після Другої світової війни – це трагічний період латиської поезії, оскільки майже 100 латвійських поетів емігрують, а в Латвії на той час домінує сталінський тоталітаризм.

Відродження розпочинається лише у середині 50-х років, коли в еміграції, а саме у США створюється неформальне братство поетів "Куховарня пекла", а молоді поети Латвії афішують свою духовну активність.

У 70-ті роки метою латиської поезії стає зображення історії народу. Минуле зображується не лише як самооцінка, а також як нагадування про актуальність відродження нації.

Поети шостого покоління дебютують на межі 70-х – 80-х років. В їхній ліриці поряд із витонченим на півтонним романтизмом та серйозним екзистенціальним болем домінує іронічний, гротескний погляд на світ. Шосте покоління цілком переймає модерні засоби лірики, починаючи з ігнорування розділових знаків та закінчуючи із витонченим асоціативним монтажем та акцентом на суверенність поетичного образу.

вгору