* * *   
     
 В  сякому місту     —     звичай і права,   
 Всяка тримає свій ум голова;   
 Всякому серцю — любов і тепло,   
 Всякеє горло свій смак віднайшло.   
 Я ж у полоні нав'язливих дум:   
 Лише одне непокоїть мій ум.   
     
 Панські Петро для чинів тре кутки,   
 Федір-купець обдурити прудкий,   
 Той зводить дім свій на модний манір,   
 Інший гендлює, візьми перевір!   
 Я ж у полоні нав'язливих дум:   
 Лише одне непокоїть мій ум.   
     
 Той безперервно стягає поля,   
 Сей іноземних заводить телят.   
 Ті на лов  е  цтво готують собак,   
 В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.   
 Я ж у полоні нав'язливих дум:   
 Лише одне непокоїть мій ум.   
     
 Ладить юриста на смак свій права,   
 З диспутів учню тріщить голова,   
 Тих непокоїть Венерин амур *,   
 Всяхому голову крутить свій дур.   
 В мене ж турботи тільки одні,   
 Як з ясним розумом вмерти мені.   
     
 Знаю, що смерть — як коса замашна,   
 Навіть царя не обійде вона.   
 Байдуже смерті, мужик то чи цар,—   
 Все пожере, як солому пожар.   
 Хто ж бо зневажить страшну її сталь?   
 Той, в кого совість, як чистий кришталь...   
     
 Всякому городу нрав и права;   
 Всяка имеет свой ум голова;   
 Всякому сердцу своя есть любовь,   
 Всякому горлу свой есть вкус каков,   
 А мн  е   одна только в свете дума,   
 А мне одно только не идет с ума.   
     
 Петр для чинов углы панскіи трет,   
 Федька-купец при аршине, все лжет.   
 Тот строит дом свой на новый манер,   
 Тот все в процентах, пожалуй, поверь!   
 А мн  е   одна только в свете дума,   
 А мне одно только не идет с ума.   
     
 Тот непрестанно стягает грунта,   
 Сей иностранны заводит скота.   
 Те формируют на ловлю собак,   
 Сих шумит дом от гостей, как кабак,—   
 А мне. одна только в свете дума,   
 А мне одно только не идет с ума.   
     
 Строит на свой тон юриста права,   
 С диспут студенту трещит голова.   
 Тех безпокоит Венерин амур,   
 Всякому голову мучит свой дур,—   
 А мне. одна только в свете дума,   
 Как бы умерти мне не без ума.   
     
 Смерте страшна, замашная косо!   
 Ты не щадиш и царских волосов,   
 Ты не глядиш, где мужик, а где царь,—   
 Все жереш так, как солому пожар.   
 Кто ж на ея плюет острую сталь?   
 Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...