Час-річка

Безмежність зневіри і болю,
безмірність жорстоких віків
замкнулись у колапс і тонуть
у струмені часу-ріки.

Зійшлися до відстані крику
час-річки стрімкі береги,
в лице двадцять першому віку
століття кричать, що пройшли.

Щось хочуть сказати важливе,
без чого зупиниться час,
без чого і доля, і сила
повернуться проти нас.

Кричать із останньої сили
мільйони покликань і доль,
що мріяли, бились і жили
в напруженні прагнень і воль.

Та тонуть їх крики у криках
мільйонів напружених воль,
у битвах малих і великих
за щастя, за правду, за кров.

І гонка шалена триває
по той і по цей бік ріки,
і хвилі їх крики вбирають
і мчать в невідомі віки.

І лише над урвищем часу,
де більше немає вже меж,
спиняються люди від жаху
запалених ними пожеж.

І хочуть щось вічне сказати
всім тим, хто у вічність іде,
та зручно за шумом не знати
прозріння безмірно страшне.

Час-річка вирує і стогне
від гніту невпізнаних слів,
прозріннями безміру повна,
кипінням змарнованих сил.

Ще вічність, чи день, чи година,
і вибухне збурений час,
і виплесне біль і прозріння
на прагнучих спокою нас.

Змішаються правди і люди,
і вибухне відчаєм світ,
герої, пророки, паскуди,
моральність і ідоли їх.

Жирують і жруть паразити
творців своїх вільних людей,
і гонять стадами на битви
во ім'я високих ідей.

Примари, вампіри і тіні,
породження темних віків,
війною ідуть на вампірів
породження нинішніх днів.

І це називається битва
за бога, за віру, за рай,
за цінності вільного світу,
за свій проти інших сарай.

Жирують клопи-паразити,
а люди людей усе б'ють
за право вампірів кров пити,
за право скотиною буть.

І битві цій краю немає
аж поки подохнуть скоти,
і підуть з клопами до раю,
й розвіється дух їх святий.

Вирує час-річка і стогне,
і русло знаходить нове,
й лишається вічне болото,
і дух у нім скотський живе.

Замкнулися долі у коло,
і тонуть в болоті липкім,
нема для них бігу стрімкого
в незвіданість зірок і мрій.

А річка вирує й співає,
і мчить в горизонти нові,
і вільна веселка сіяє
над звільненим бігом ріки.