Чумацький шлях

Марно гримить і веселкою манить
Рода нащадків славетний Перун,
п'яним туманом отруєна пам'ять
спить непробудно і знає лиш глум.

Курять, горланять і п'ють самогонку
Рода нащадки, сільськії дядьки.
Вічність зплітається з димом махорки,
в безвість чвалають пропиті віки.

Тліє у безвісті пам'ять народу,
з зірки в калюжу нечутно біжить.
Рода дарунок, співуча свобода,
в п'яній ганьбі, одурманена, спить.

Сумно блукають язичницькі боги,
волю і долю тяжкую несуть.
Вже не вернуть їм до рідних порогів,
лиш бур'яни та хрести там ростуть.

Волі і долі нікому не треба,
струхли і впали до слави мости,
пнуться нахально у ріднеє небо
символи рабства і смерті – хрести.

Курить і п'є одурманене стадо,
волю і долю щоб швидше забуть,
з рабської віри черпає розраду,
скотомогильник – їх доля і путь.

П'ють, і ворують, і моляться богу,
пишуть історію від козаків,
в царствіє скотне веде їх дорога,
зникне їх слід у безодні віків.

Шляхом Чумацьким, у сяйво й негоду,
в бездні віків, серед темних примар,
Род із Перуном чекають народу,
славу і долю прийняв щоб у дар.