Поема повернення на Землю

Світ величезний і сонячний,
Світе далеких доріг,
Час мені стати променем
в травах і росах твоїх.

В небі займусь я веселкою
після дощів грозових,
стану калюжою теплою
для пробігаючих ніг.

Що обійнять не судилося,
стане навічно моїм,
зоряним світлом розкриється
вічний і ніжний мотив.

Зорями, травами й веснами
сяюча мить спалахне,
яблунь квітками чудесними
для неземного мене.

Ягоди вишні й смородини,
чудо-дарунок Землі,
ягоди спілі, міжзоряні,
будуть всміхатись мені.

Буде всміхатися зорями
вишеньки трепетний цвіт,
розпромениться просторами
вишнево-сонячний світ.

Стануть розкритими простори,
стануть прозорі світи.
Ягоди з стежками босими,
як мені вас віднайти?

Ще раз пробігтися лісом
днем, що просяє й мине,
шелестом вітру і листя
кличуть доріжки мене.

Плетиво стежок кружляє
в росах, туманах, снігах,
пам'ять пливе й оживає
світом чудесним у снах.

Світ неповторний, чудесний,
Сонця, Землі і води.
Осені, зими і весни,
проліски, стежки, сліди.

Щем горизонтів непройдених,
ластівки вільний політ,
виринуть з безвісті чорної
пам'яттю сонячних літ.

Світ спалахне і відтвориться
покликом давніх доріг,
займуться променем Сонця
мрії, забуті навік.

Мрії прекрасні, нездійснені,
жертви жорстоких віків,
раптом розквітнуть і визріють
золотом зерен і слів.

Вічна, прадавня і щира
пам'ять Землі глибини
в долю, дорогу і мрію
ввійде диханням весни.

Тихо пливуть хмаринки,
тихо струмиться час,
в вічному небі зірки
сяють-цвітуть для нас.

Вічність, що цвітом розкрилася,
чудо квітуча Земля,
ми упізнали й зустрілися,
доля-дорога моя.

Сонячним цвітом горить горизонт.
Вабить доріжка у вільний польот.

Вічні, чудесні і урочисті
ваблять-танцюють Сонячні іскри,
іскри барвисті далекого світу,
зоряні очі, росами вмиті.

У блакиті небес розцвітає Земля.
Горизонти горять, і спалахую я.