* * *   
     
 Я пам'ятаю: у забої   
 рубали вугіль шахтарі,   
 де каганець боровся з тьмою,   
 як промінь ранньої зорі.   
     
 Там, над землею, неба шати,   
 весняних сповнені окрас.   
 Як важко лежачи рубати   
 блискучий вугіль раз у раз!   
     
 Але повіяв на дороги   
 свободи вітер весняний,   
 і шахтарям на допомогу   
 прийшли машини у забій.   
     
 Вони помножили нам сили   
 за щастя в трудовій борні,   
 і кайла крицю замінили   
 комбайна мускули стальні.   
     
 Як сон далекий, рабства роки...   
 Погаснув каганець блідий,   
 і сяйва денного потоки   
 прийшли з машинами в забій.   
     
 Немов пройшли весняні грози   
 у штреках, темних і глухих...   
 Гуркочуть там електровози,   
 де коногона свист затих.   
     
 Іде шахтар. У нього сяб   
 маленьке сонце на чолі.   
 І серце піснею вітає   
 Атланта рідної землі.   
     
 За день у ночі горобині   
 він бився з тьмою недарма.   
 Це він, на радість Батьківщині,   
 всю землю на плечах трима.   
     
 1956