ДО УКРАЇНИ   
     
                Моя Україно! Як я тебе любив!    
 Твої луги, твої степи розлогі,    
 Дніпра ревучого славетнії пороги    
 І хвилі золоті твоїх шовкових нив.   
     
 Як я любив в садочках вишняку    
 Твої білесенькі, немов хустини, хати,    
 Поважну річ старих дідів чубатих    
 І регіт дітвори в жартливому танку.   
     
 Як я любив в ніч теплу, весняну    
 Чуть пугача з діброви тихий стогін,    
 Гукання парубків, дівчат веселий гомін    
 І пісню з-за лугів розкішну, голосну.   
     
 Як я любив уосени в стіжках    
 Хліб коло хат, а ранками сідими    
 Селян за працею хапливою між ними    
 І стукіт говіркий ціпів геть по токах.   
     
 Як я любив зимової доби    
 При каганці невпиннеє сюрчання    
 Тих веретен і пісню чи ридання    
 Тихесеньке жіночої журби.   
     
 Як я люблю безрадісно тебе,    
 Народе мій, убожеством прибитий,    
 Знеможений і темністю сповитий,    
 Що вже забув і поважать себе,    
 Потративши свої колишні сили...    
 Як я люблю твої сумні могили,    
 Україно! Як я люблю тебе!   
     
 І ось тепер та мучена любов    
 Мене жене в далекую чужину...   
     
 (1881)