ПОЕТУ     
     
 Як ніч насувається туча   
 І млою небо окрива,   
 Гуркоче грім, а буря злюча   
 Дуби з коріннями вирива,   
 Здіймає, гонить хвилі гори   
 На почорнілім, лютім морі;   
 Реве, і стогне, і рида,   
 І човна бідного гойда   
 Понад безоднею хисткою...   
 Пловець, погинеш в боротьбі!   
 Куди й боротися тобі   
 З тією силою сліпою? -   
 Не одного борця вона   
 Уже поринула до дна!   
     
 Під завірюху і негоду   
 Серед буяння в світі зла   
 Чи не піти в свою господу,   
 Чи не зложити й нам весла?   
 Замовкнути серденько од миру   
 Й наладнувати свою ліру   
 Для власних мук, для власних сліз,   
 Для тайних з-за кутка погріз, -   
 Бо там на шарварку людському,   
 Де брат на брата точить ніж,   
 Де повселюдно йде рабіж,   
 Там не чутно буде нікому,   
 Серед гармидеру й турбот, -   
 Моїх пісень, моїх скорбот.   
     
 Ні, тричі ні! Хай краще струни   
 Порве мій стогін навісний!   
 Коли кругом в дочасні труни   
 Борців лягає гурт тісний,   
 Коли юнацька сила в'яне,   
 А там сміється щось погане, -   
 Не про кохання, не про рай,   
 Поспівче, голосно співай!   
 Але розваж словами брата,   
 Що й не виходить із заліз;   
 Скропи росою твоїх сліз   
 Криваві рани, що від ката,   
 Й душі замученій, слабій   
 Одвагу піснею навій.   
     
 Не бійся вражої наруги;   
 З святим вогнем лини туди,   
 Де панування скрути, туги   
 Та віковічної біди...   
 Співай, ридай і будь готовий   
 Замість лаврового терновий   
 Вінець узяти на чоло;   
 Нехай роздавить тебе зло, -   
 Але що смерть?.. Хвилинна страта,   
 А далі - слава голосна...   
 Той умирати, певно, зна,   
 Хто зна любити своего брата, -   
 І за таку тільки любов,   
 Співець, ти жити будеш знов!   
     
 (1882)