В И К Л И К     
     
 Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:   
                Ясно, хоч голки збирай...    
 Вийди, коханая, працею зморена,   
                Хоч на хвилиночку в гай!   
     
 Сядем укупі ми тут під калиною -   
                І над панами я пан...    
 Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею    
                Стелеться полем туман;   
     
 Гай чарівний, ніби променем всипаний,   
                Чи загадався, чи спить?    
 Он на стрункій та високій осичині   
                Листя пестливо тремтить;   
     
 Небо незміряне всипано зорями -    
                Що то за божа краса!    
 Перлами-зорями теж під тополями   
                Грає перлиста роса.   
     
 Ти не лякайся-но, що свої ніженьки    
                Вмочиш в холодну росу:   
 Я тебе, вірная, аж до хатиноньки    
                Сам на руках однесу.   
     
 Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;   
                Тепло-ні вітру, ні хмар...    
 Я пригорну тебе до свого серденька,   
                Й займеться зразу, мов жар;   
     
 Ти не лякайсь, аби тут та підслухали   
                Тиху розмову твою:   
 Нічка поклала всіх, соном окутала -   
                Ані шелесне в гаю!   
     
 Сплять вороги твої, знуджені працею,   
                Нас не сполоха їх сміх...    
 Чи ж нам, окривдженим долею клятою,   
                Й хвиля кохання - за гріх?   
     
 1870