КИРПАТИЙ БАРОМЕТР

 І. Замість вечірньої молитви     
     
 Ти лежиш іще впоперек ліжка —     
 Ну до чого мале й чудне!     
 А до тебе незримі віжки     
 Прив'язали цупко мене.     
     
 Кажуть, носа ти вкрав у баби,     
 Губи й ноги забрав мої,     
 Взяв у матері синю звабу     
 І в очах своїх затаїв.     
     
 Спи, грабіжнику мій кирпатий,     
 Сумнів диханням розігрій,     
 Я тобі стану в голови слати     
 Найніжніші подушки мрій.     
     
 Розішлю свої думи в дозори,     
 Щоб у сизому міражі     
 Не ступило свавільне горе     
 На кордони твоєї душі.     
     
 Бо не змок ще убивчий порох     
 Од потоків дитячих сліз —     
 Через трупи надій бадьорих     
 Твій одвічний і підлий ворог     
 До усмішки твоєї ліз.     
     
 Над народами, над віками     
 Встало горе, мов чорний гном.     
 Торохтять бойові тамтами     
 Над прозорим дитячим сном.     
     
 Відгодована злість, і хитрість,     
 І закута в броню брехня     
 Атакують добро і щирість     
 Серед ночі й білого дня.     
     
 Гуркотять бойові колісниці,     
 Свищуть ратища і шаблі...     
 І тривозі моїй не спиться.     
 Йде вона босоніж по землі.     
     
 І встає проти кривди й злоби     
 Мій обсмалений сонцем гнів,     
 Щоби спав ти спокійно, щоби     
 Ти сміявся і жебонів.     
     
 І ладнає совість гармати     
 Проти підлості і обмов,     
 І виводить зневіру на страту     
 Безпощадна моя любов.     
     
 Наливайся земними силами,     
 Вдосталь радощів зачерпни —     
 Над тобою тріпочуть крилами     
 Тихі-тихі спокійні сни...     
     
 ТАНЕЦЬ ПІТЕКАНТРОПІВ     
     
 Ми не брешем, не лукавим —     
 Що подужаєм, берем!     
 Ми сьогодні світом правим,     
 Все жерем,     
 Жерем,     
 Жерем!     
 Тільки ми од страху вільні,     
 Ми — сини Європи!     
 Ми — могутні,     
 Ми — всесильні,     
 Ми — пітекантропи!     
 Нам живеться ласо й любо,     
 А на совість ми плюєм —     
 Що потрапило на зуби,     
 Те жуєм,     
 Жуєм,     
 Жуєм!     
 Тільки ми від глузду вільні,     
 Ми — сини Європи!     
 Ми — могутні,     
 Ми — всесильні,     
 Ми — пітекантропи!     
     
 Танцювали, гупотіли, раптом провалились,     
 На їх місці генерали як з землі вродились.     
     
 Оточили мою душу й заревіли п'яно,     
 Били в груди кулаками, мов у барабани.     
     
 III. Ранок     
     
 Над тихим сном мого малого сина,     
 Над плетивом думок моїх і мрій     
 Пливла тривога, ніби всесвіт, сива.     
 Гойдаючись на гребенях надій.     
     
 Цідилась ніч крізь темне сито неба,     
 І зорі танули, як вогники малі...     
 Кирпатий мій! Дивлюся я крізь тебе     
 У завтрашнє страдалиці Землі.     
     
 Я бережу для тебе її квіти,     
 Тобі несу думок своїх огонь,     
 Для тебе запускаю на орбіти     
 Ракети із порепаних долонь.     
     
 Ми народились в муках, щоб родити.     
 Синами обезсмертити свій рід,     
 Щоб квітував на диво всьому світу     
 Козацький геніальний родовід!     
     
 Сини! Сини! Барометри кирпаті     
 Людського спокою і завтрашнього дня!     
 Ми перед вами разом винуваті,     
 Що на планеті бійки і гризня.     
     
 Ми винуваті, що міліють ріки     
 І лисинами світять береги,     
 Що десь духовні лупляться каліки     
 І виростають ваші вороги.     
     
 Будь проклят спокій! Досить нарікати     
 На клопітливий і суворий час!     
 Грядуть сини — барометри кирпаті,     
 Вони за все спитають завтра нас.