КРИВДА   
     
 Новела   
     
 У Івася немає тата.   
 Не питайте тільки чому.   
 Лиш від матері ласку знати   
 Довелося хлопчині цьому.   
     
 Він росте, як і інші діти,   
 І вистрибує, як усі.   
 Любить босим прогоготіти   
 По ранковій колючій росі.   
     
 Любить квіти на луках рвати,   
 Майструвати лука в лозі,   
 По городу галопом промчати   
 На обуреній, гнівній козі.   
     
 Але в грудях жаринка стука,   
 Є завітне в Івася одно —   
 Хоче він, щоб узяв за руку   
 І повів його тато в кіно.   
     
 Ну, нехай би смикнув за вухо,   
 Хай нагримав би раз чи два,—   
 Все одно він би тата слухав   
 І ловив би його слова...   
     
 Раз Івась на толоці грався,   
 Раптом глянув — сусіда йде.   
 — Ти пустуєш тута,— озвався,—   
 А тебе дома батько жде-   
     
 Біг Івасик, немов на свято,   
 І вибрикував, як лоша,   
 І, напевне, була у п'ятах   
 Пелюсткова його душа.   
     
 На порозі закляк винувато,   
 Але в хаті — мама сама.   
 — Дядько кажуть, приїхав тато,   
 Тільки чому ж його нема?..   
     
 Раптом стало Івасю стидно,   
 Раптом хлопець увесь поблід —   
 Догадався, чому єхидно   
 Захихикав сусіда вслід.   
     
 Він допізна сидів у коноплях,   
 Мов уперше вступив у гидь,   
 З оченят, від плачу промоклих,   
 Рукавом витирав блакить.   
     
 А вн  о  чі шугнув через грядку,   
 Де сусідів паркан стирчав,   
 Вибив шибку одну з рогатки   
 І додому спати помчав...   
     
 Бо ж немає тим іншої кари,   
 Хто дотепи свої в іржі   
 Заганяє буздумно в рани,   
 У болючі рани чужі...