ЛЮБОВ   
     
 Дзвенять німою тугою ліси,   
 Коли їх ніч тремтлива обнімає   
 І від очей у ревності ховає   
 Принади їх первісної краси.   
     
 Бринять живою радістю ліси,   
 Як ранок спалахне на небокраї,   
 Як сонце огняне завісу піднімає   
 Із їх первісної і чистої краси.   
     
 Мені здається, — може, я не знаю, —   
 Було і буде так у всі часи:   
     
 Любов, як сонце, світу відкриває   
 Безмежну велич людської краси.   
     
 І тому світ завжди благословляє   
 І сонце, що встає, і серце, що кохає.