ГОГОЛЮ   
     
 За думою дума роєм вилітає;     
 Одна давить серце, друга роздирає,     
 А третяя тихо, тихесенько плаче     
 У самому серці — може й бог не бачить.     
 Кому ж її покажу я,     
 І хто тую мову     
 Привітає, угадає     
 Великеє слово?     
 Всі оглухли, похилились     
 В кайданах... Байдуже...     
 Ти смієшся, а я плачу,     
 Великий мій друже.     
 А що вродить з того плачу?     
 Богилова, брате...     
 Не заревуть в Україні     
 Вольнії гармати.     
 Не заріже батько сина,     
 Своєї дитини,     
 За честь, славу, за братерство,     
 За волю Вкраїни.     
 Не заріже: викохає,     
 Та й продасть в різницю     
 Москалеві. Це б то, бачиш,     
 Лепта удовиці     
 Престолові  -отечеству   
 Та німоті плата.     
 Нехай, брате. — А ми будем     
 Сміяться та плакать.     
     
 З0 грудня 1844 С.-Петербург