* * *   
 І широкую долину,   
 І високую могилу,   
 І вечернюю годину,   
 І що снилось-говорилось,   
 Не забуду я.   
 Та що з того? Не побрались,   
 Розійшлися, мов не знались.   
 А тимчасом дорогії   
 Літа тії молодії   
 Марне пронеслись.   
     
 Помарніли ми обоє:   
 Я в неволі, ти вдовою,   
 Не живем, а тільки ходим   
 Та згадуєм тії годи,   
 Як жили колись.   
     
 [Кос-Арал 1848]