Неначе праведних дітей, 
Господь, любя отих людей, 
Послав на землю їм пророка; 
Свою любов благовістить, 
Святую правду возвістить! 
Неначе наш Дніпро широкий, 
Слова його лились, текли 
І в серце падали глибоко! 
Огнем невидимим пекли 
Замерзлі душі. Полюбили 
Того пророка, скрізь ходили 
За ним і сльози, знай, лили 
Навчені люди. І лукаві! 
Господнюю святую славу 
Розтлили... І чужим богам 
Пожерли жертву! Омерзились! 
І мужа свята... горе вам! 
На стогнах каменем побили. 
І праведно господь великий, 
Мов на звірей тих лютих, диких, 
Кайдани повелів кувать, 
Глибокі тюрми покопать. 
І роде лютий і жестокий! 
Вомісто кроткого пророка... 
Царя вам повелів надать! 
 
[Друга половина 1848, 
Косарал] — 1859 року, декабря 18 
(С.-Петербург]