ЛІЛЕЯ   
     
 — За що мене, як росла я,   
 Люди не любили?   
 За що мене, як виросла,   
 Молодую вбили?   
 За що вони тепер мене   
 В палатах вітають,   
 Царівною називають,   
 Очей не спускають   
 З мого цвіту! Дивуються,   
 Не знають, де діти!   
 Скажи мені, мій братіку,   
 Королевий цвіте!   
 — Я не знаю, моя сестро. —   
 І цвіт королевий   
 Схилив свою головоньку   
 Червоно-рожеву   
 До білого пониклого   
 Личенька Лілеї.   
 І заплакала Лілея   
 Росою-сльозою...   
 Заплакала і сказала:   
 — Брате мій! З тобою   
 Ми давно вже кохаємось,   
 А я й не сказала,   
 Як була я людиною,   
 Як я мордувалась...   
 Моя мати... Чого вона,   
 Вона все журилась,   
 І на мене, на дитину,   
 Дивилась, дивилась,   
 І плакала. Я не знаю,   
 Мій брате єдиний!   
 Хто їй лихо заподіяв?   
 Я була дитина,   
 Я гралася, забавлялась,   
 А вона все в'яла   
 Та нашого злого пана   
 Кляла-проклинала.   
 Та й умерла. А мене пан   
 Взяв догодувати.   
 Я виросла, викохалась   
 У білих палатах.   
 Я не знала, що байстря я,   
 Що його дитина.   
 Пан поїхав десь далеко,   
 А мене покинув.   
 І прокляли його люди,   
 Будинок спалили...   
 А мене не знаю за що,   
 Убити — не вбили,   
 Тільки мої довгі коси   
 Остригли, накрили   
 Острижену ганчіркою.   
 Та ще й реготались.   
 Жиди навіть нечистії   
 На мене плювали.   
 Отаке-то, мій братіку,   
 Було мені в світі.   
 Молодого, короткого   
 Не дали дожити   
 Люди віку. Я умерла   
 Зимою під тином,   
 А весною процвіла я   
 Цвітом при долині,   
 Цвітом білим, як сніг білим!   
 Аж гай звеселила.   
 Зимою люди... боже мій!   
 В хату не пустили.   
 А весною, мов на диво,   
 На мене дивились.   
 А дівчата заквітчались   
 І почали звати   
 Лілеєю-снігоцвітом;   
 І я процвітати   
 Стала в гаї, і в теплиці,   
 І в білих палатах.   
 Скажи ж мені, мій братіку,   
 Королевий цвіте:   
 Нащо мене бог поставив   
 Цвітом на сім світі?   
 Щоб людей я веселила,   
 Тих самих, що вбили   
 Мене й матір?.. Милосердий,   
 Святий боже, милий! —   
 І заплакала Лілея.   
 А цвіт королевий   
 Схилив свою головоньку   
 Червоно-рожеву   
 На білеє пониклеє   
 Личенько Лілеї.   
 [Київ 1846 липня 25] — [Нижній Новгород 1858] 6 березня