Т. Шевченко   
     
 * * *   
     
 Не гріє сонце на чужині,   
 А дома надто вже пекло.   
 Мені не весело було   
 Й на нашій славній Україні.   
 Ніхто любив мене, вітав,   
 І я хилився ні до кого,   
 Блукав собі, молився богу,   
 Та люте панство проклинав,   
 І згадував літа лихії,   
 Погані, давнії літа:   
 Тоді повісили Христа —   
 Й тепер не втік би син Марії!   
 Ніде не весело мені,   
 Та, мабуть, весело й не буде   
 І на Украйні, добрі люди,   
 Отже таки й на чужині.   
 Хотілося б... та й то для того,   
 Щоб не робили москалі   
 Труни із дерева чужого,   
 Або хоч крихотку землі   
 Із-за Дніпра мого святого   
 Святії вітри принесли,   
 Та й більш нічого. Так-то, люди,   
 Хотілося б... Та що й гадать...   
 Нащо вже й бога турбувать,   
 Коли по-нашому не буде.   
     
 [Орська кріпость   
 1847]