Шевченко   
     
 СЕСТРІ   
 Минаючи убогі села   
 Понаддніпрянські невеселі,   
 Я думав: — Де ж я прихилюсь?   
 І де подінуся на світі? —   
 І сниться сон мені: дивлюсь,   
 В садочку, квітами повита,   
 На пригорі собі стоїть,   
 Неначе дівчина, хатина.   
 Дніпро геть-геть собі розкинувсь!   
 Сіяє батько та горить!   
 Дивлюсь, у темному садочку,   
 Під вишнею у холодочку,   
 Моя єдиная сестра!   
 Многострадалиця святая! —   
 Неначе в раї спочиває   
 Та з-за широкого Дніпра   
 Мене, небога, виглядає.   
 І їй здається — виринає   
 З-за хвилі човен, доплива...   
 І в хвилі човен порина.   
 — Мій братіку! Моя ти доле! —   
 І ми прокинулися. Ти...   
 На панщині, а я в неволі!..   
 Отак нам довелося йти   
 Ще змалечку колючу ниву!   
 Молися, сестро! будем живі,   
 То бог поможе перейти.   
     
 20 липня [1859] Черкаси