Шевченко   
     
 ***   
 Якби ви знали, паничі,   
 Де люди плачуть живучи,   
 То ви б елегій не творили   
 Та марне бога б не хвалили,    
 На наші сльози сміючись.       
 За що, не знаю, називають        
 Хатину в гаї тихим раєм.   
 Я в хаті мучився колись,   
 Мої там сльози пролились,   
 Найперші сльози! Я не знаю,   
 Чи єсть у бога люте зло,    
 Що б у тій хаті не жило?   
 А хату раєм називають!   
     
 Не називаю її раєм,   
 Тії хатиночки у гаї   
 Над чистим ставом край села.   
 Мене там мати повила   
 І, повиваючи, співала,   
 Свою нудьгу переливала   
 В свою дитину... В тім гаю,   
 У тій хатині, у раю,   
 Я бачив пекло... Там неволя,   
 Робота тяжкая, ніколи   
 І помолитись не дають.   
 Там матір добрую мою,   
 Ще молодую — у могилу   
 Нужда та праця положила.   
 Там батько, плачучи з дітьми   
 (А ми малі були і голі),   
 Не витерпів лихої долі,   
 Умер на панщині!.. А ми   
 Розлізлися межи людьми,   
 Мов мишенята. Я до школи —   
 Носити воду школярам.   
 Брати на панщину ходили,   
 Поки лоби їм поголили!   
 А сестри! сестри! Горе вам,   
 Мої голубки молодії!   
 Для кого в світі живете?   
 Ви в наймах виросли чужії,   
 У наймах коси побіліють,   
 У наймах, сестри, й умрете!   
     
 Мені аж страшно, як згадаю   
 Оту хатину край села!   
 Такії, боже наш, діла   
 Ми творимо у нашім раї   
 На праведній твоїй землі!   
 Ми в раї пекло розвели,   
 А в тебе другого благаєм.   
 З братами тихо живемо,   
 Лани братами оремо   
 І їх сльозами поливаєм.   
 А може й те ще... ні, не знаю,   
 А так здається... сам єси...   
 (Бо без твоєї, боже, волі   
 Ми б не нудились в раї голі)   
 А може сам на небесі   
 Смієшся, батечку, над нами   
 Та, може, радишся з панами,   
 Як править миром! Бо дивись:   
 Он гай зелений похиливсь,   
 А он з-за гаю виглядає   
 Ставок неначе полотно,   
 А верби геть понад ставом   
 Тихесенько собі купають   
 Зелені віти... Правда, рай?   
 А подивися та спитай,   
 Що там твориться у тім раї!   
 Звичайне, радість та хвала   
 Тобі єдиному святому   
 За дивнії твої діла!   
 Отим-бо й ба! Хвали нікому,   
 А кров, та сльози, та хула, —   
 Хула всьому! Ні, ні! Нічого   
 Нема святого на землі...   
 Мені здається, що й самого   
 Тебе вже люди прокляли!   
     
 [Оренбург 1850]