БІЗНЕС І ДІЛО

Духовні розходження близьких за змістом, але різних по суті термінів

Веле Штилвелд

Останнім часом у численних Інтернет-розсилках з економіки і тактики процвітання, що вирують у мережі Інтернет, або в онлайні, тобто у традиційно "паперовій" пресі, простежується тенденція говорити мовою, слава Богу, щиро слов'янською (тобто російською в РуНет, чи українською в УаНет).

"МАЄМО ЩО МАЄМО"
Леонід Макарович Кравчук

Так усе тихіше починає звучати надамериканізоване англійське слово "бізнес", поступаючись слову "діло". Бізнес у СНД асоціюється з користю, діляцтвом, рвацтвом, безпринципністю а, часом, і кров'ю...

Це слівце — "бізнес"— криваве і бездуховне, і дифірамбів йому тепер не співають. Почали з панегіриків, а закінчили панахидою. Облудне і підступне воно для нас, що пройшли горнило "совка", а тому – неприйнятне...

Звичайно, коли хочуть підкреслити, що пострадянська, у широкому розумінні цього слова, людина (маючи на увазі й українців) вкладає в справу душу, то кажуть:

"Це людина совісна, людина діла",

тобто така людина, що вклалась у справу до кінця і покладається не тільки на Бога чи кон'юнктурні обставини, а, насамперед, на свій щиросердечний потенціал. Тут важливо навіть не те, що людина прогорить, збанкрутує, а перегорить у справі, перегорить справою, тобто діло стане їй не цікавим...

Правда, паралельно з людиною справи цілком співіснує і ділова людина, але цей індивід більш дрібний у відвертих своїх поривах і тому, рано чи пізно, перетікає в штат бізнесменів, ділків, діляг, діловарів і замість усвідомлення діла удається до дріб'язкових повсякденних "ґешефтів", перетворюючись на "жалюгідну незначну особистість" а-ля Шура Балаганов...

ЩЕ ОДИН СИНОНІМ СЛОВА "БІЗНЕС"

Широко відомо, що слово "ґешефт" запозичено з мови ідіш. Означає те саме, що "діло" чи "бізнес". У самій цій мові наявні два історичні напрями.

По-перше, в ній присутні запозичення з біблійного Талмуду, знаного християнами як П'ятикнижжя.

По-друге, на побутовому рівні запозичення надійшли з південно-німецького діалекту Ельзасу, Лотарингії та Ганноверської низовини (це стосується євреїв-ашкеназів), для яких також характерні суфікси і закінчення запозичені ще з Іберійського півострова, саме з Іспанії, котра витіснила, починаючи з тринадцятого сторіччя знедолені єврейські маси на простори Західної Європи: Франції, Німеччини, Польщі.

Масове проникнення євреїв до Російської імперії почалося після приєднання, після насильницького розподілу Польщі трьома державами, Південно-Західного краю, який складався головним чином з історично українських та білоруських земель, на які вже вкотре переселилася бідняцька єврейська маса. Між іншим, сприяли цьому процесу страхітливі епідемії чуми і холери, які спустошували поневолений Польщею край, в силу чого його оминали польські та німецькі купці.

Отоді-то і з'явилась "змичка" єврейських "гешефтмахерів" і українських ремісників. Досьогодні на терені Хмельницької області у ряді сіл існує так звана "чинбарська" говірка, утворена з мови ідіш. Українські ремісники сторіччями використовували особливий сленг, 80% якого становила єврейська лексика, щоб приховати свої фахові секрети від конкурентів та потенційних покупців. Вже немає і тих містечкових євреїв, а говірка лишилася і досі зберігає своє функціональне призначення. Покупці файних кожушків та дублянок ніколи не розуміють, про що спілкуються між собою заклопотані продавці.

ДЕЯКІ ТОНКОЩІ ІДЕОЛОГІЧНОГО БІЗНЕСУ
ЗА ЧАСІВ "СОВКА"

Такі ж справи російської людини і з конкуренцією. Радянській людині з часів "совка" був ближче принцип рівнобіжних структур. За конкретними прикладами далеко не слід і ходити.

Плановим порядком в одному з Київських НДІ на початку вісімдесятих я одержую скоринки члена Всесоюзного товариства "Знання". Відбувається це в елітному Печерському районі, де, природно, платних лекцій мені читати не дають, а дві лекції на тиждень для рядового "стокарбованцевого" совкового інженера – це зайва десятка в кишені. Йду з опусами про динозаврів, несу детальну автобіографію Володимира Семеновича Висоцького, а до неї шановані містечковими ідеологами перші московські платівки з записами Співака, але мені м'яко говорять, що я — "заробітчанин", і вказують на двері, мовляв, без рекомендацій із власного НДІ чи іншого районної організації товариства "Знання" у "цековський" наш райончик не пхайся...

Але тут воля випадковості, їду я в Житомирський будинок відпочинку "Світанок" і прихоплюю із собою скоринку члена товариства, виписану в елітному районі. Для житомирян – це перепустка у велику лекторську десятку...

І от перша моя лекція у в'язниці особливого призначення міста Житомира, де містяться відчайдушні українські рецидивісти й стережуть їх сонно-пухкі прапорщики зі згубними носами хронічних п'яниць. Такі ж, як і їхні порепані носи, що дивно, і носаки їхніх роздовбаних черевиків. Таких "шузів" я не бачив з часів служби під Ленінградом, де місцеві "авіаційні" прапорщики зразка 1973 року виглядали ні на цівку не краще...

Отож сидять переді мною в актовому залі в'язниці оті лупаті дядьки і сонно слухають про динозаврів, що згинули з Землі ще 65 мільйонів років тому. Стіни і крісла в залі оббиті зеленим дорогим драпом, а на галерочці, у ложі-бельетаж "камерного" типу, на таких же крісельцях сидять у заґратованому просторі зразкові "зеки" – не більш десятка. На відміну від гладких прапорщиків вони худі як тріска і погляди їхні згаслі по-особливому...

Їм би чинариком тут розжитися...

Я ж розжився першою відміченою та відзначеною грамотою лекторською путівкою. За час відпочинку прочитав десять лекцій, про що довідався весь Житомир і житомиряни, і прибув до Києва з відмінною рекомендацією лектора республіканського масштабу!

У Печерському відділенні усіх перекосило, але наявність подібного документа, отриманого в рівнобіжній структурі зазначеного товариства "Знання", давало мені право вимагати сталі лекційні години, і я їх справно вимагав, вимагав, вимагав, читаючи лекції про стаханівський рух і навіть, — о нонсенс згубного часу!, — про екологічний захист атомних реакторів в інституті дослідження проблем мирного атому...

Відразу після 1986 року я ще довго згадував, який божевільне марення з "Науки і Техніки" ніс в аудиторії дипломованих інженерів-атомників. По-моєму, це було найбільшим моїм лекторським злочином – начотчик з вулиці одержував право нести несусвітню маячню перед найголовнішими для Києва того передчорнобильського часу фахівцями. Вони ж мене тільки обережно розпитували, чи знаю я ще що-небудь про проблеми АЕС, крім теплового засмічення навколишнього середовища...

І донині мені соромно. Не я, а вони виявилися на першій лінії ядерного ураження вже далекого квітня 1986 року (народжені в той страшний рік діти в цьому році вже закінчують школу!). Багато хто з тодішньої "моєї" аудиторії добровільно відразу ж перейшов у дозиметричні служби (почасти вони були тихі етнічні "наукові" євреї)... Молоді, красиві хлопці, які роками очікували у своєму марудному НДІ на звитяжні, по душі справи, вони і тоді виявилися людьми совісті, честі, ДІЛА...

Кажуть, що сьогодні у Києві десь дуже скромно встановлено табличку в пам'ять про загиблих молодих інженерів-атомників, але йшли вони з нашої врятованої землі дозиметристами невідомих спецпідрозділів, куди були покликані, насамперед, справою, у які вкладали свої молоді палкі душі...

Після тих подій самого мене принцип рівнобіжних структур раз і назавжди відвернув, тому що це принцип безчесної конкуренції добре налагоджений у країні, що була приречена самою Історією на заклання... У країні суцільного тоталітаризму.

"ЗАХІД – Є ЗАХІД, СХІД – Є СХІД,
І ЇМ НЕ ЗІЙТИСЯ НІКОЛИ..."
Редьярд Кіплінг

Отже, бізнес не для слов'янської людини. Бізнес – це бездуховний бруд, а для слов'янської людини на Землі, насамперед, повинне існувати Діло, що проходить через душу...

Щодо слов'янської людини, то я не обмовився. Цю статтю в Інтернет прочитали журналісти Чехії і Болгарії, місто Варна. Вони були у захваті і поставили цю ж статтю на шпальти своїх видань чеською та болгарською мовами.

А конкуренція, вона все ж у чомусь чистіша за принцип рівнобіжних структур, але саме в наших країнах вона зіштовхується з цим принципом в ім'я освячення всесильної державної корупції. Адже існують і більш страшні принципи нашого спільного минулого: це і принцип "телефонного" права, і принцип різнокольорового, скажімо "маркерного" підпису, і принцип замовчування, тобто особливе сволотство, коли дано установка замовчати конкретну людину в ЗМІ — раз і назавжди, у світі рівних їй професіоналів.

Інтернет не скасовує, а просто модернізує деякі принципи Заходу і Сходу... Співіснують у ньому бізнесмени, гешефтмахери і люди діла, авантюристи і діляги, романтики і лохи, відщепенці і пристосованці, ловці на шармака і геть обдурені... У них тепер нові імена і професії, але, або вони сповідають духовний наш вітчизняний візантизм і шукають на землі всепоглинаючої їхні душі Справи, або, рано чи пізно, залишаються не при ділах у всіляких модно зашифрованих бізнес-проектах і пшик-підприємствах...

Але про це варто поговорити буде окремо. Додам тільки, що американський індивідуалізм історично був освячений вигнанням ізгоїв усіх часів і народів, але з тих пір багато води витекло, і навіть право імміграції в країну вічних ізгоїв-індивідуалістів мають сьогодні не всі нові і нові ізгої своїх країн і часів, а проводирі всіляких кримінальних команчів з туго набитими гаманцями...

От і залишається нинішнім ізгоям інтегрувати у світи, їх що породили, і знаходити на землі ДІЛО, не покладаючись на модернові бізнес-плани заокеанських бізнес-вчителів. Їй-бо, обдурять!

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Доцільна анекдотетка сучасної ділової людини:

1. Один зустрічає свого приятеля, що відмовився від високооплачуваної роботи заради кар'єри письменника і запитує:
   — Ну що, удалося тобі вже продати що-небудь зі свого?
   — Так. Машину і телевізор.

2. Синашко сучасного бізнесмена ввечері просить батька:
   — Татку, почитай на ніч казочку про розумного, дотепного, доброго, сміливого ділягу...

3. Кравець ретельно перемірює матеріал замовника.
   Той не витримує:
   — Що це ви перемірюєте, щоб і вам вистачило?
   — Ні, це я вже бачу. Я хочу, щоб і вам дещо лишилося.

вгору