ДИТЯЧІ ХВОРОБИ МЕРЕЖНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Веле Штилвелд, науковий оглядач

Мережна журналістика, насамперед, з'явилася як здорова альтернатива рутинній, авторитарній офіціозній журналістиці, або хирлявій самвидавничій журналістиці, про яку прийнято було говорити, що вона, насамперед, незалежна від коштів, що у неї вкладаються.

Звідси, мережна журналістика взяла два сумних початки – залежність від засобів і незалежність від совісті, від чого, передусім, зайнялася справами звичними – або викривати, або передирати численні першоджерела, яких у Мережі, слава Богу, вистачало. Так би справа й робилася, аби замість ейфорії – це ми можемо! – не настало насичення дисплейними інформаційними образами. Адже до початку 2002 року на Землі з'явилося біля семи мільярдів людей і біля мільярда комп'ютерів.

У такому стані вірно було б припустити, що колись спільний альянс читачів розпався на розрізнені кола різно-породного читання, еклектику якого заздалегідь важко було передбачати, і на поверхню процесу повискакували послужливі PR-виверти.

Їх була безодня – від самих невигадливих: припуститися навмисної помилки в назві опусу, зробити літерки в назві опусу великими, допустити навмисну розрядку тексту, навіть краще асиметричну, або звести назву до якогось метикуватого паліндрома і так далі...

Але за назвою завжди проступав текст, іноді настільки традиційно-архаїчний, що від нього просто тхнуло назавжди померлим минулим. І тут пішли ради і поради про те, як нам реорганізувати інформаційний взірець. Але далі "інформаційної косметики" такі ради не йшли, хоча і запаскудили собою не один нібито корисний сайт в Інтернеті.

Рекомендувалося інформацію підстроювати під інформаційний екран, тобто свідомо членувати 33-рядкову звичну машинописну сторінку, на якій текст був зроблений через півтора-два інтервала, на три більш дрібні складові, щоб кожна з них ударним чином впадала в око разового "інформаційного тайфуну" і, щоб кожна така третина максимально навантажувалася в центральній її частині. Але тоді виходив би чисто "вітринний" принцип, за яким інформація подавалася б у заздалегідь установленій нарізці.

Пішли ще далі. Стали пропонуватися вилучання з тексту надлишків прийменників, прикметників, дієслів, одним словом, надлишків всього, позбавляючи текст яких-небудь натяків на слов'янську вітіювату багатомірність. Надходити в такий спосіб не погоджувалися навіть самі бездарні, але комендантський режим такого порядку вже стали засновувати самі великі сайтодержателі Заходу, навмисно збіднюючи авторську мову в ім'я порятунку інформативності.

Потім нищівне фіаско стали терпіти в Мережі гуманітарні автори, що добре знали деяке "золотий перетин" між двома китами белетристики – розважати й інформувати, розріджуючи інформацію до сприйманих середніми читачами квот.

Я ще пам'ятаю той час, як старі майстри із Союзів Письменників і Журналістів в однаковій мірі корили мене за перенасиченість сюжетну в текстовому просторі. Саме ці "метри" менш за все представлені сьогодні в Мережі. Вони остигнули на сторінках своїх неквапливих, дидактично перевантажених чтив, до яких сьогодні справа хіба тільки численним приймальникам макулатури. А шкода... Міцні були майстра, і не одне покоління совків напоумили, як прожити життя непомітно, тихо і милостиво, не висуваючи...

Однак нова поросль активно висувається в Мережі, вправляючи сіру речовину з тією же ретельністю, як "хитавиці" дев'яностих вправляли гіпертрофовані м'язи свої різними амфітамінами.

Утім, стали виникати і гіпертексти, і гіперпосилання в такого роду статтях іноді навіть радували, оскільки при випадковому натисканні на гіпертекстоване слово, стало можливим одержувати його образ, що доповнює. Але цією зброєю користаються сьогодні деякі, тому що воно вимагає копіткості, посидючості, смаку і винахідливості. А з такими якостями сьогодні прямо лозина в "дизайнери", щоб заробляти гроші, а не спазми головного мозку від інформаційного перенасичення.

Саме дивне, що дуже незабаром послужливість і всеїдність Мережі стала завдавати їй неймовірної шкоди. От вам тому яскравий приклад: з'явилися "новостні" сайти, (тобто сайти, які відсліджували останні новини), безбожно перебріхують один одного, оскільки рівень інформаційної і лінгвістичної підготовки в їхніх творців був дуже і дуже різношерстим.

Але посилання на факти освячувалася Мережею, і незабаром у різних газетах стали багаторазово множиться прізвищ учасників тих самих подій, тобто Мережа зажадала раз і назавжди заборонити доморослі переклади цих прізвищ на російську мову і перейти до правил наукового світу – писати прізвища на язиці-оригіналі або в англійській транскрипції. Незабаром це стане нормою мережної журналістики.

Ще одне стратегічне лихо Мережі складалося і полягає в тому, що в ній над інформаційними логіками взяли гору інформаційні візуали. І це не дивно, адже 95% всієї інформації людство історично сприймає візуально. Але те, що виявили вже інформаційні визуали, залишає бажати на краще.

Так називані електронні журнали, звичайно вузько спеціалізовані у фармакології, медицині, туризмі, спорті, архітектури видають такі накладки і "залипухи", коли майже на непроглядному, не проясненому хоча б до 30% кольоровій полотнині намагаються писати інформаційні "таблетки", нечита зовсім, що, природно, засмучує, а іноді й озлобляє, адже витрачається дорогий енергоресурс Мережі, а "вистригати" інформацію із сайтів за допомогою горезвісних електронних "ножиців" (Ctrl+a, Ctrl+c, Ctrl+v) кривдно і не завжди продуктивно.

Контрпродуктивно читання інформації на ніжних кольорових тонах, при такому (не мені вважати) осветлении, коли колір перетворюється в найтонший серпанок і народжує ранковий настрій чи свіжості на білому тлі.

Усі ці технічні прибамбасы не применшують єдино найголовнішого – таланта, що у собі треба всіляко розвивати. Помістите в різних рейтингированных сайтах два-три своїх опусів одночасно і простежите за їхніми рейтингами, щоб переконатися, що ні до чорта не годить, а що щиро читаемо й улюблено. Чи рано пізно ви відшукайте ключ до успіху, якщо тільки не станете писати по нудно-замовленому натхненню голодного постсовкового інтелектуалйого-безробітного, уся задача якого зведена до того, щоб окрыситься навіть цілком нейтральненьким текстом.

Текст повинний бути залежимо від вашої творчої совісті і незалежний від кон'єктури. І тоді вам, повторю, чи рано пізно буде гарантований успіх у мережних проектах і рейтингах.

Веле Штилвелд, науковий оглядач

вгору