"Віче"

Соціально-політичне життя Русі характеризувалося значною активністю. Письмові джерела свідчать про участь у ньому різних шарів давньоруського суспільства. Причина цього полягала не в соціальній гармонії, що давала широкий доступ демократичним низам до органів управління, а в гострих конфліктах всередині панівного класу, міжстанових протиріччях.

Висновок про віче як орган народоправства сформульований істориками XIX ст. базувався на тезі про загальнонародний устрій влади в Русі. Вважалося, що інститут віча відобразив суверенність общин. Одним із доказів цього було нібито право народу на вибір собі князя. Визначаючи коло питаннь, що входили до компетенції віча, дослідники відносили до їх числа законодавчі, судові, а також питання війни і миру. Стосовно ж внутрішнього управління, то віче, хоч і мало на нього сильний вплив, відводило головну роль князівській адміністрації.

В оцінці природи, компетенції і складу віча істориками раддянського періоду мають місце суттєві розходження. Одні вважали віче такою формою державного управління, за якойї у ньому могли брати участь неімущі верстви населення, інші бвчили в ньому вузько класовий орган, який знаходився в руках феодалів. Літописи, розповідаючи про деякі важливі державні справи, нерідко вказують на участь у них "нищих и худых", "всех киян", тобто представників експлуатованого стану. Надто довірятися цим повідомленням не слід. Це лише прийнятий на Русі літературно-церковний зворот. Важко навіть припустити, що в країні, де законом була "Руська Правда" жебраки й убогі вирішували, кому посісти княжий стіл Осмомисла.

В.Л. Янін, дослідивши історію новгородських державних інститутів, прийшов до висновку, що загальноміське віче було вузькокласовим органом, у якому немає місця "всьому Новгороду". Воно об'єднувало лише великих феодалів і було не народними зборами, а зібранням класу, що стояв при владі. Аналогічним було і київське віче.

Показовому в цьому плані є вічові зібрання в Києві 1068 -1069 рр. Перше зібралось у тяжкий для Русі час, коли об'єднані сили трьох Ярославичів зазнали поразки від половців під Переяславом.

Ймовірно, що представники київських низів брали участь у вічовому зібранні на подольскому торговищі, але переоцінювати їх роль не слід. По-перше, ініціатива скликання віча належала не їм, а тим киянам, які повернулися після невдалого бою з половцями, тобто київським дружинникам. Це вони лишилися без коней і зброї, що й просили у князя.По-друге, скликали його і діяли хоч і всупереч волі князя, але у згоді з частиною міських мужів.

Влітку 1069 р., після того як у Києві сім з половиною місяців князював Всеслав, на Русь повернувся Ізяслав. Всеслав зрадив киян і під покровом ночі втік до свого Полоцька. Кияни повертаються до Києва і, як і роком раніше, скликають віче. На ньому вони приймають рішення просити на великокнязівський стіл Святослава і Всеволода, а в разі їх відмови запалити місто і піти до Грецької землі. Це віче було, очевидно, менш представницьким, ніж перше. Можливо, коло його учасників обмежувалося лише полоцько-чернігівською боярською партією, а також близьким за настроєм до неї владним купецтвом. Останніх серед учасників віча видає погроза заполити місто і піти до Грецької землі.

Сцена вознесіння Александра Македонського у центральному кіотці сахнівської діадеми

Спроба не допустити в Київ Ізяслава не мала успіху. Вступивши до столиці, він жорстоко розправився з винуватцями свого вигнання. Його гнів і репресії впали переусім на представників полоцько-чернігівської партії. Розправи не уник навіть такий впливовий і авторитетний церковний діяч Русі, як Антоній - засновник Печерського монастиря.

Князівські "змійовики" XII ст. Бронза, литво.

Таким чином, вічова діяльність у 1068 -1069 рр. свідчила насамперед про серйозні протиріччя у правлячих колах Києва. Для їх вирішення сильніша боярська партія залучає представників торговельно-ремісничого стану, які скористалися ситуацією для зведення рахунків з князівською адміністрацією.

Найхарактернішим виявом прав київського віча було запрошення на київський стіл Володимира Мономаха в 1113 р. Відомо, що на перше запрошення з Києвва Мономах відповів відмовою. В.І. Сергеєвич пояснював це тим, що рішення Любецького з'їзду не давали Мономаху жодних прав на Київ, і він не хотів порушувати міжкнязівську угоду. Щоб змуусити його порушити хресне цілування, кияни повторно посилають до Переяслава запрошенняя, супроводжуючи його розповіддю про повстання і можливу картину анархії в разі нової відмови. Володимир змушений був у силу обставин зайняти Київ як народний обранець. Отже, завдяки народному волевиявленню у Києві утвердилися нащадки третього сина Ярослава Мудрого.

Хто ж ці кияни, які запрошували Володимира до Києва, і якою мірою зайняття ним великокнязівського столу було результатом народного волевиявлення? Вже початок літописної розповіді свідчить про те, що доою київського столу вирішував не народ, а лише верхівка київського суспільства. Із змісту повторного запрошення Мономаха стають зрозумілими відмінності дійових осіб. Літописець чітко уявляв, щоооо кияни, які запрошували Володимира, і кияни, які грабували двори князівської адміністрації, належали до різних соціальних станів. Звичайно, широкі демократичні класи Києва могли бажати приходу Мономаха - він користувався великою популярністю, але вирішувалося це питання без них, і вважати Володимира Мономаха обранцем народу на великокнязівському столі немає жодних підстав.

Аналогічні київввському були вічові зібрання і в інших великих містах Русі.

Аналіз подій, пов'язаних з діяльнітю віча, свідчить прозначне посилення великого боярства. Зміцнення його економічних позицій, особливо в період феодальної роздробленості, супроводжувалось намаганням брати участь в управлінні містом і землею. Крім суперечностей між князівською владою і боярською феодальною демократією у діяльності віча відбились і серйозні протирічча всередині самого боярства. Воно не являло собою монолітної політичої сили.