"Народні рухи"

Основним джерелом відомостей про народні рухи на Русі X - XIII ст.є літописи. Чекати від них повного і адекватного висвітлення соціальних конфліктів, зважаючи на залежність їх укладачів від князівської влади, не доводиться. Висловлювати симпатії до народних виступів на сторінках хронік було, очевидно, небезпечно. І якщо в таких умовах відомості про них, хай навіть у дещо завуальованій формі, все ж потрапляли до літописів, то це означає, що народні рухи були невід'ємною рисою давньоруського суспільного життя.

Перший значний соціальний конфлікт виник у 945 р., коли князь Ігор, порушивши встановленні норми полюддя, зажадав від Древлянської землі додаткової данини. Древляні, на чолі зі своїм князем Малом повстали, дружину Ігоря розгромили, а його самого стратили. Одназначна ця оцінка древлянського повстання - як класового антіфеодального протесту, не прийнята. Тут більшою мірою виявилися суперечності між центральною владою Києва і древлянськими князями, які не бажали їй коритися.

Причиною народних рухів 10 - 20-х років XI ст. було загострення внутріполітичної ситуації, участь у вирішенні міжкнязівських чвар найманців - варягів, польських дружин. У 1015 р. вибухнуло повстання проти варягів у Новгороді; у 1018 р. значні зворушення мали місце на півдні Русі. Їх причиною були пограбування і насильство розквартированих на "покорм" по містах і селах Київщини союзних Святополку поляків.

Народні рухи іноді очолювали язичницькі жерці, які намогалися скористатися невдоволенням бідноти для захисту старої ідеології. У 1024 р. у Ростово-Суздальскій землі почався голод. Заохочувані волхвами. які вважали, що всі нещастя прийшли на їх землю разом з християнством, селяни заходились грабувати і вбивати общинну знать - "стару чадь". Основну силу повстання становили, очевидно, ізгої, які розорилися і вийшли із общини, втративши основне джерело існування - землю. Ярослав Мудрий жорстоко придушив цей рух; частину його учасників було страчено, частину - ув'язнено.

Звільнення князя Всеслава із ув'язнення у 1068 р.
Мініатюра Радзивіллівського літопису

Велике заворушення київських низів відбулося в 1068 - 1069 рр. Повстання проти Ізяслава Ярославича і його прибічників набрало такого розмаху, що князь був змушений залишити Киів і тікати до Польщі. "Двор княж" кияяни пограбували. повернувшись до Києва наступного року з допомогою польського князя Болеслава. Ізяслав розправився з учасниками повстання. Він наказав перенести торг з Подолу на гору, тобто в межі князівської частини міста. Такою акцією переслідувалася мета поставити під контроль уряду одне з найваждивіших зосереджень суспільного життя Києва і зменшити вплив купецтва на "чорних людей".

Із Києва повстання перекинулося на села, де воно набрало ще більшого розмаху. Населення Київської землі рішуче розправлялось з ляхами, розквартировними в околишніх селах на покорм, і змусило Болеслава терміново повернутися до Польщі.

Значні народні хвилювання відбулися і 1070 - 1071 рр. у Ростовській землі. Очолили їх, як і в 1024 р., волхви. Подолавши шлях від Ярослава до Білоозера і зібравши довколо себе близько 300 чоловік, служителі язичницьких культів звинуватили "лучши жен" у тому, що вони узурпували в своїх руках значні продовольчі припаси. Повстання було придушено боярином Яном Вишатичем. Як вважають дослідники, в результаті повстання відбувся перерозподіл продовольчих товарів, що знаходились у руках багатих.

Одночасно із заворушенням у Києві і Ростові вони відбулися і в Новгороді.Бунт очолив один із волхвів, який агітував населення виступити проти християнської віри. Розмах цього руху був великий. Літопис повідомляє, що волхв підбурював людей на розправу з єпископом. У цьому конфлікті князь і дружина взяла сторону єпископа, а просте населення - волхва.

Розправа князя Мстислава над повсталими киянами у 1069 р.
Мініатюра Радзивіллівського літопису

У 1113 р. в Києві спалахнуло нове повстання. Приводом стала смерть Святослава Ізяславича, який проводив політику розширення прав київських купців і лихварів, чим були незадоволелені і демократичні низи, і феодальні верхи києва. які не бажали поступатися своїм давнім керівним становищем у державі.

Основне незадоволення було спрямоване проти князівської адміністрації, яку очолював воєвода Путята, а також проти купців та лихварів. Поширення народного зворушення викликало занепокоєння великих феодалів, які покладали свої надії на Володимира Мономаха. Мономах виправдив сподівання знаті і замирив київські низи.

У 30-ті роки XII ст. загострилися соціальні суперечності у Новгроді. Приводом стало заміщення княжого стола Всеволодом Мстиславичем. У 1132 р. бояри скористувалися невдоволенням низів і прогнали князя із Новгорода. Прибічникам Всеволода через деякий час вдалося придушити повстання, проте вже в 1136 р. розпочалося нове, спрямоване проти князя і його адміністрації. Бояри схопили Всеволода з жінкою і дітьми і посадили під арешт.

Особливою соціальною активністю характеризувалась ситуація 1146 - 1147 рр. на півдні Русі. Боротьба різних боярських угрупувань і їх ставлеників на великокнязівський стіл сколихнула київські низи.

У 1146 р. повсталі розгромили двори представників адміністрації князя Ігоря Ольговича, які на чолі з тіуном Ратшею буквально розоряли населення. Хвилювання продовжились і наступного року. Їх кульмінацією стало вбивство Ігоря.

Перслідування повсталими киянами князя Ігоря Ольговича в Федоровському монастирі.
Мініатюра Радзивіллівського літопису

Ще одна літописна згадка про повстання у Києві відноситься до 1157 р. Розпочалося воно, як і в 1113р., одразу ж по смерті великого князя.

Приводом до широких народних виступів у Володимірській землі послужило вбивство боярами Андрія Боголюбського в 1174 р. Як тільки про смерть князя довідалось населення Боголюбова і Володимира, воно заходилося чинити розправу над князівською адміністрацією. Невдовзі до повсталих приєдналися і селяни навколишніх сіл. Серед заходів нового князя Всеволода Юрійовича було і нормування штрафів, які стягувалися з населення на користь княжої адміністрації при розгляді нею судових справ, що вказує на деякі поступки володимирським низам.

У 1207 і 1228 рр. відбулися великі народні рухи у Новгороді. У першому випадку повсталі виступили проти посадника Дмитра Мірошкинича і його братів, які обкладали міське і сільське населення непомірними данинами, у другому - проти архієпископа Арсенія і посадника В'ячеслава, що утримували величезні запаси продовольства, в той час, як народ годував. Рух "чорних людей" Новгорода в 1228 р. перебував у певному зв'язку з ввиступами смердів землі. Про свідчать вимоги новообраного посадника до князя - не посилати своїх суддів по волостях, а також надати смердам деякі пільги при виплаті данини.

Вбивство князя Ігоря Ольговича.
Мініатюра Радзивіллівського літопису

Таким чином, навіть на підставі неповних літописних свідчень можна зробити висновок, що боротьба низів з пануюючими верствами населення була постійним і безумовно одним із суттєвих факторівсоціальної і політичної історії Русі. У віповідь на утиски просте населення виступало за свої права, за поліпшення свого становища.

Народні рухи і постійна загроза нових бунтів змушували феодальні правлячі верхи йти на деякі поступки, вносити зміни у законодавство, які обмежували свавілля землевласників, князівської адміністрації і лихварів стосовно сільського і міського населення.