Чоловік накрутив на телефонному диску свій домашній номер.

— Алло, це місіс Браун?

— Так.

— Говорить Джек. Слухай, рибко. Ти не проти, якщо я приведу на обід двох приятелів?

— Нічого не маю проти.

— Ти чула, що я запитав?

— Чула. Ти запитав, чи я не проти, якщо ти приведеш на обід двох приятелів. Звичайно, приводь.

— Пробачте, мадам,— сказав Джек і повісив трубку.— Це не та місіс Браун,— пояснив двом приятелям, що стояли поряд.

Батько. Може, це вам видасться дрібницею, юначе... Але чому, витягши з води мого сина, ви заодно не витягли і його капелюха?

У Вест-Енді — багатій частині Лондона — ходить по крамницях подружжя. Зупинилися перед вітриною з жіночими капелюшками.

— Ну ось,— каже чоловік і вказує на привабливий капелюшок.— Купи собі оцей. Тобі дуже личитиме.

Дружина похитала головою:

— Тепер такі не носять. Чоловік показує на інший:

— А як тобі подобається оцей?

— Пхе, тепер отакі усі носять,— відповідає вередуха.

— Прошу вас негайно приїхати,— дзвонить чоловік трунареві.— Моя нещасна дружина померла, і я хочу, щоб ви подбали про похорон.

— Померла?! — видихнув здивований трунар.— Хіба ж я не поховав вашу дружину позаторік?

— Ви не зрозуміли,— відказує чоловік.— Справа в тому, що я знову одружився.

— О! — каже трунар.— Від душі вас вітаю!

— Джіме,— питає Браун,— як ти називав свою тещу, коли одружився?

— Сказати чесно,— відповідає Джім,— то перший рік я звертався до неї "чуєте", а вже потім ми всі стали називати її "бабуся".

Схопивши нежить, тітка Ольга вже бачить себе на смертному ложі. І завжди телеграфує всім родичам. Так і цього разу. Вдарила телеграму дядькові Паулю: "Лежу при смерті приїзди ' Пауль приїздить і застає тітку вже здоровою.

— Цей мій приїзд — останній,— пригрозив дядько Пауль.

Через місяць ізнов телеграма: "Лежу при смерті приїзди". Розлючений дядько телеграфує у відповідь: "Теж лежу при смерті зустрінемося на тому світі Пауль".

— Що трапилося, Генрі? — питає дружина.

— Бритва,— чується з ванної кімнати сердитий голос.— Вона зовсім не голить.

— Не вигадуй! Не може бути, щоб твоя борода була цупкіша від лінолеуму, який я різала вранці.

Серед ночі мадам Маріус прокинулася і будить чоловіка:

— Чуєш? Чиїсь кроки...

— Що б воно могло бути?

— Певна, в будинок прокрався злодій. Маріусе, тобі доведеться піти й розбудити собаку.

— То у вас лише один син?

— Ні, є ще один.

— Ага. Хлопець чи дівчина?

— Чули новину?.. Жак у лікарні...

— Не може бути! Вчора ввечері я бачив, як він танцював із якоюсь блондинкою.

— Отож... Його дружина це теж бачила.

Перед телефоном-автоматом довга черга. Та даму в будці це не обходить. Зосереджено гортає вона довідник абонентів. Один громадянин, скромно постукавши, відчиняє двері і люб'язно говорить:

— Перепрошую! Можливо, я вам зумію чимось допомогти, мадам?

— Ах, я зовсім не маю наміру дзвонити,— відказала та трохи невпевнено.— Я шукаю оригінальне ім'я для новонародженого небожа.

— Що з тобою, Джоне? У тебе такий змучений вигляд.

— Твоя правда. Я підхопив безсоння.

— Не кажи дурниць. Безсоння не можна підхопити. Це не заразна хвороба.

— Заразна. Якщо нею страждає твоя дитина.

— Що сталося в будинку Тома?

— Він побив свою дружину, і тепер по нього приїхала "швидка допомога".

Приїжджий. Знаєте ви оту леді?

Адміністратор готелю. І дуже добре. Це кінозірка. На жаль, зараз мені не відоме її прізвище.

Приїжджий. А вона часто зупиняється у вашому готелі?

Адміністратор. Досить часто. Кожного медового місяця.

Після нудних умовлянь Гейзові таки вдалося вициганити у приятеля трохи грошей. Заховавши банкноти, він сказав:

— Страшенно вдячний. Вельми мило з твого боку, що ти мені позичив ці кілька фунтів. Я залишусь твоїм боржником до гробової дошки.

Приятель вирячив на нього очі.

— Якого біса ти не сказав про це раніше?! — вигукнув він обурено.

Монтгомері поїхав до міста з дружиною і чотирма дітьми. Додому вирішив повернутися з шиком — на таксі. Підійшов до водія й питає:

— Скільки візьмете з нас, щоб довезти до Бронксу?

— По два долари з вас і дружини,— каже той.— А з дітей не візьму нічого.

Почувши це, Монтгомері обернувся до дітей і скомандував:

— Малята, в машину і приємної вам подорожі, а ми з мамою поїдемо в метро.

Господар. Залюбки почастував би тебе, але, на жаль, вдома немає нічого путящого. Може, їстимеш учорашній суп?

Гість. Дякую, не відмовлюсь.

Господар. Тоді завітай, будь ласка, завтра.

Юнак. Здається, мені вже час іти. Тішу себе надією, що не дуже вам набрид.

Д і в ч й н а. Та що ви! Мені довелося працювати помічницею в трунаря і я звикла сидіти цілу ніч з мерцями.

— Моя дружина теж багато грала на піаніно, але з того часу, як з'явилися діти, в неї на це не вистачає часу.

— Діти велика втіха, ну признайтеся щиро.

Сцена у фільмі дуже напружена, і публіка сидить, затамувавши подих. Нараз герой дав героїні ляпаса.

І тут серед мертвої тиші в залі виразно пролунав дитячий голос:

— Чому вона не дасть йому здачі, як ти, мамо?

— Мені приснилося, ніби в просторі летить блюдце. З нього злазить робот і запитує:

"Хочете чаю?" Я п'ю чай. Потім робот займає своє місце на блюдці і зникає. Що б воно значило?

— Посваритеся з дружиною. Коли починають літати блюдця (і взагалі посуд) — це на сварку.

Подружжя розмовляла одне з одним про буденні справи по телефону, і раптом після вигуку "о Господи!" голос дружини ввірвався. Наляканий тишею на другому кінці дроту, чоловік викликав поліцію.

До будинку мчать п'ятнадцять поліцейських і знаходять непритомну жінку біля телефону. Коли вона прийшла до тями, то ледь спромоглася прошепотіти:

— Він іще в домі. Можливо, під ліжком чи в серванті. Але все ще тут. Він кинувся просто на мене!

— Який він на вигляд? — перебив сержант поліції.

— Ну, такий... звичайний пацюк. Тільки дуже нахабний.

В і н (танцює дуже незграбно). Дуже мило з вашого боку, що подарували мені цей танець.

Вона (люб'язно). Нема за що. Це ж благодійний бал.

— Можна вас поцілувати, люба?

— Ой ні! Моя мати категорично проти поцілунків.

— Але ж мені хочеться поцілувати вас, а не вашу матір.

Вона. Мені жаль тебе засмучувати, але вчора я заручилася з Ернестом.

В і н (знаючи її). (О'кей, а як щодо наступного тижня?

— Моєму чоловікові завжди таланить! Тільки вчора застрахувався проти нещасливого випадку, а сьогодні йому на голову впала цеглина!

— Коханий,— сказала вона,— коли ми поберемося, в нашому домі буде жінка, яка по-справжньому розуміється на кулінарній справі.

— Приємна новина,— відповідає жених.— Я й не знав, що ти така досвідчена куховарка.

— Я ні,— відказує вона,— але моя мати збирається після нашого весілля оселитися з нами.

— На обід самий лише сир?

— Еге ж. Котлети згоріли, від них зайнявся яблучний пиріг, то я мусила залити пожежу юшкою.

вгору